Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В арешті (квітень-липень 1847), стор. 8]
         
         
        Самого Шевченка слідчі брали на опит першим разом 21 квітня. На питання він відповів, що він з крепаків; що до панського двора взято його р. 1828; потім його викуплено, Академію він скінчив р. 1844. Ще коли був в Петербурзі, дак чув дерзкі нарікання на «царя і на уряд його; а вернувшись на Україну, почув ще гірше: нарікали і молоді і старі. На власні очі він побачив страшенне убожество в народі і жахливі утиски панами крепаків, і все те діється іменем царя і його уряду. Признаючи себе автором творів «Сон», «Кавказ» і інших, він додав, що гострих виразів ужив в них «по неразумію». Ілюстрували ж його твори — якийсь Башилов, котрого він не знає, та граф Яків де Бальмен, з котрим бачився тільки один раз і котрого вбито на Кавказі р. 1844 (1845 р. — Ред.). До Кирило-Мефодіївського товариства — ніколи не належав; вірші почав писати ще р. 1837 в Петербурзі 445.
        Таким чином, слідчі не здобулися жодних доказів на те, що доносив Петров — ніби і Шевченко був братчиком; все йшло на те, щоб Шевченка відокремити; але прийшла з Києва нова звістка і трохи затягла відокремлення. Бібіков, вернувшись до Києва, кинувсь всіма силами вистежувати «Україно-слов’янське товариство» і 3 мая за № 14 прислав Орлову звістку, що у арештованих повинна бути на тілі випечена ознака приналежності до товариства; ознака та — гетьманська булава 446. Тоді слідчі усіх арештованих роздягли гольцем, оглядували їх всіма сторонами, але ж жодного тавра на тілі ні в кого не знайшли... 447
        Нарешті 15 мая арештованих поставили віч-на-віч з донощиком Петровим. Останній признався, що Шевченкових творів ніколи не читав, але стояв на тому, що Шевченко, Костомаров, Гулак і Савич говорили на царя «дерзкие, непристойные слова» і лаяли його. Звісно, ніхто не повинився; Дубельт лютував і, поставивши віч-на-віч Гулака проти Білозерського і Костомарова, мовив до його:
        — От вони признались, що ви з ними і з іншими хотіли організовати потайне товариство, тільки не політичне, а наукове?
        Гулак на те відповів:
        — Дайте мені лишитися з тим, що я й попереду вам казав, що сього не було.
        Тут вже не тільки Дубельт, але й граф Орлов не всидів, розлютився і, наче стерявшись, почав тупотіти ногами і кричати, вигукуючи усякі похвалки страшенної кари 448.
        Ся сцена так вплинула на рахманну і полохливу вдачу Костомарова, так пригнобила його, що він зблід і руки опустив. Коли їх повели з залі по келіям, Шевченко, йдучи попліч з ними, мовив:
        — Не журись, Миколо! Ще доведеться вкупі жити 449. Се були останні слова, які промовив тоді Шевченко до Костомарова; з того дня вони не бачились 11 років. Слова ті були пророчими і справдилися р. 1859.
         
         
         
       
        445 Ibidem і Киев[ская] стар[ина]. — 1893. — Кн. II.
        446 З листів приватних, неоголошених.
        447 Рус[ская] мысль. — 1885. — Кн. V, VI — і Рус[ская] стар{ина]. — 1880. — Кн. III (автобіогр[афія] Костомарова).
        448 З листів приватних; Ibidem і «Хуторна поезія» Куліша.
       

 
 
 
        Попередня                 Наступна
       
               
Tags: 1847, КМТ, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments