Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В арешті (квітень-липень 1847), стор. 4]
 
 
        Вночі під 3/15 квітня невідомо хто саме на паркані селитьби якоїсь Лазаревичевички (Лазаревичової. — Ред.) на «Александровском съезде» 431 наліпив таку «прокламацію»: «К верным сынам Украины. Братья! настает великий час; час, в котором вам представляется случай смыть поношение, нанесенное праху отцов наших, нашей родной Украине подлою рукою вечных врагов наших. Кто из вас не подымет руки за великое дело! За нас Бог и добрые люди! Вечно верные сыны Украины, враги кацапов» 432.
        «Прокламація» наробила страшенного переполоху і в Києві, і в Петербурзі. Поліція, знявши її з паркану, подала до Фундуклія, він 4 квітня відіслав її до Бібікова в Петербург, а поліції і жандарам велів що сили є шукати, хто наліпив «прокламацію», сочити на березі Дніпра Шевченка і скоро він приїде, зараз арештовати і прямо з возом привезти до його.
        В Петербурзі ще більше переполошилися. 15 квітня Бібіков вислав естафетою в Київ накази губернатору, куратору Траскіну і комендантові, щоб якомога пильніш спостерігати за усіма мешканцями Києва, найпаче ж за військом, за студентами і за гімназистами, «дабы не могли быть привлечены ни к каким неблагоразумным действиям». Опріч того, Бібіков і Орлов, уважаючи, що вистежено на Україні «между некоторыми учеными и учащимися вредное направление», порадили цареві, і цар 15 квітня згодився скинути Траскіна з посади куратора, а університет у Києві і всю шкільну округу віддати під догляд Бібікова яко куратора; разом з тим велено було Бібікову зараз же вертати до Києва 433.
 
 
 

        431 Нині просто Олександрівська вулиця, що йде з горішньої частини Києва (Печерська) на Поділ (Володимирський узвіз. Ред.).
        432 Переклад прокламації «До вірних синів України! Настає великий час, час, коли вам трапляється нагода змити сором, заподіяний кісткам батьків наших, нашій Україні рідній підлою рукою віковічних ворогів наших. У кого з вас не підійметься рука на велику справу?! За нас Бог і добрі люде. Довіку вірні сини України, вороги кацапів».
        433 Матеріалом на все розказане в оцій главі стала мені що автобіографія Костомарова, надрукована Н. Білозерською в «Рус[ской] мысли», 1885 р., кн. V і VI і в «Рус[ской] старине», 1880 (кн. 3); а що зібрані мною з найпевніших джерел, ще нігде не оголошених, звістки про арештований Костомарова і поводження з ним адміністрації і поліції. Хоч оці звістки здебільш безпосередньо до Шевченка не належать, але я уважав потрібним додати їх, раз, через те, що вони не можуть бути не інтересними задля моїх читачів, бо розповідають цікавий епізод з життя нашого історика, а в друге — й через те, що ми не маємо і ніколи вже не будемо мати таких подробиць про поводження адміністрації і поліції з Шевченком під час арешту і слідства. З того ж, як поводилися з ученим «дворянином», професором університету, можна без помилки вгадати і те, як поводилися з художником з крепаків!





Коментар

        ...написали до губернатора в Чернігів...Див. лист полтавського цивільного губернатора М. І. Ознобишина до чернігівського, полтавського і харківського генерал-губернатора М. А. Долгорукова від 4 квітня 1847 р. (Тарас Шевченко: Документи... — С. 104). Розшуки Шевченка провадилися не в зв’язку з прокламацією, яку Микола І відніс до пропаганди з боку польської еміграції з Парижа. [О. Лазаревський]. Дещо про українську прокламацію 1847 року. — Україна. — 1907. — № 4. — С. 81 — 85).




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1847, КМТ, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments