Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В арешті (квітень-липень 1847), стор. 1]
 
 
 
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
в арешті
[5/17 КВІТНЯ — 23 ЧЕРВНЯ (4 ЛИПНЯ) р. 1847]

 
 
І
 
        Арештованню Шевченка і тій тяжкій долі, яка потім випала нашому поетові, спричинився студент київського університету Олексій Петров. Батько Петрова був якимсь урядником в Сурожі (в Чернігівщині); мати, повдовівши, жила з пенсії — за службу чоловіка; пенсія та була невелика, річно сотня карбованців; тим-то Олексій перебивався з лекцій приватних. З початком листопада р. 1847 він закватировав у Києві в домі попа з церкви св. Андрія Заводського. Тут кватировали два молодих українці: Сава Бодилевський, урядник з канцелярії генерал-губернатора, і Микола Гулак, що недавно скінчив університет в Дорпаті 423 і шукав собі посади. Трапилося так, що Гулакова світличка приходилася опостінь світлички Петрова, значить, останньому чутно було те, що говорилося у Гулака, де сходилися братчики Кирило-Мефодіївського товариства.
        Небавом Петров помітив, що до Гулака ходить чимало студентів, професор університету Костомаров і ін. Людина цікава, метка і, очевидно, злидар моральний, Петров почав прислухатися до бесіди у свого сусіди і почув, як сам він признався на опиті, що там балакають про волю, «про республіканський устрій, про потребу знівечити в Росії монархічний устрій». Про республіку найбільш балакали Костомаров, дідич з Полтавщини Савич та студент Навроцький. Петров спостеріг з тих балачок, що розмовники організовали потайне політичне товариство. Небавом на обіді у Завадського Петров спізнався з Гулаком особисто і почав ходити до його. Вже й тоді в голові у його куйовдилася думка зробити донос на свого сусіда; але задля доносу не досить ще було того, що він з підслухів відав про товарист во; треба було роздобути більш певних подробиць. Ходячи до Гулака, він прикинувся лібералом, ворогом уряду російського. Гулак поводився з ним довірчиво, найпаче коли він почав доводити певність Гулакових думок і потребу єднатися людям ліберальним. За кільки тижнів Петров досяг того, що товариство прийняло його до свого гурту.
        9/21 січня 1847 р. Шевченко виїхав з Києва, як ми вже те бачили в попередньому нарисі. Петров запевне не відав, ку ди виїхав Шевченко, гадав, що до Петербурга «шукати собі посади». В Києві були ще братчики Навроцький і Опанас Маркович, з котрими Петров приятелював та вивідував подробиці про діяльність товариства. Нарешті 28 лютого Навроцький поїхав в Полтаву, а Маркович в Пирятин чи в Переяслав (певніш останнє).
        «Тоді Петров побачив, що вже годі йому спостерігати, нема над ким стежити», і заходився, щоб випустити з-за пазухи вигодовану гадюку 424.
        Одначе він не пішов з доносом ні до жандарів, ні до генерал-губернатора, а вдався до свого «начальства», насамперед до помічника куратора київської шкільної округи, до Михайла Юзефовича 425.
        Звісно, останній не прийняв від Петрова доносу, та й ніяково і не можна було Юзефовичові прийняти донос студента Петрова. Перш за все, хоч який би там не був Юзефович, а все ж не зручно було йому стати відкрито керманичем Петрова в справі доносу на професора Костомарова і інших, з котрими він приятелював; не могло хоч трохи не варовати його й приятелювання Шевченка з ним, з губернатором Фундуклеєм і з Рєпніними, кревняками міністра освіти графа Уварова. Нарешті, з урядового боку теж не виходило Юзефовичові кермовати Петровим відкрито, у самого його був безпосередній начальник-куратор округу генерал Траскін, і сам він був урядником тієї археологічної комісії, в котрій Шевченко служив співробітником. Все оце примусило Юзефовича поводитися обережно та кермовати рукою Петрова потайно. Справити Петрова просто до жандарів, річ очевидна, Юзефович не хотів; бо в такому разі не було б перед начальством жодної власної заслуги Юзефовича; навпаки, начальство бачило б тоді не догляд Юзефовича за університетом і брак «патріотичного» впливу його на студентів. В першому разі начальство задало б великої догани і Юзефовичу і Траскіну, а коли Юзефович виведе сю справу через Петрова, дак ніхто не скаже на його лихого слова і Петров стане доказом доброго «благонамеренного» впливу Юзефовича на молодіж університетську.
        Певна річ, що отакі думки примусили Юзефовича перш за все порадити Петрову спинитися на день-другий з доносом, доки він обміркує, з кого і як почати. А тим часом він зараз же, скоро довідався від Петрова про існування товариства, до якого належить і Шевченко, кинувся до археологічної комісії і, не говорячи, певна річ, нічого про те, про що довідався від Петрова, зняв ріп лишень про те, що Шевченко трохи не два місяці як виїхав з Києва і не відомо, де він і що робить? Могло бути, що потайно Юзефович оповів сущу правду хіба тільки президенту комісії Писарєву (головному секретарю генерал-губернатора Бібікова). Комісія 1 березіля зараз же зробила постанову, підписану, опріч Писарєва, професорами університету Чеховським, Ставровським, Селіним і Іванішевим, щоб скинути Шевченка з посади в комісії за те, що він «без всякої згоди комісії виїхав з Києва» 426.
        Лишень в третій день березіля Петров, прийшовши до куратора Траскіна, подав йому донос, що він «открыл существование в Києве тайного политического общества»; вкупі з доносом Петров подав і статут товариства 427.
        Траскін з Юзефовичем взяли Петрова на опит. Розповідаючи своє зрадницьке з’ясування, Петров додав, що він загаявся з доносом «єдине через те, що хотів зібрати якомога більш певних подробиць».
 
 
 

        423 Дерпт — нині Тарту в Естонії. — Ред.
        424 З листа приватного.
        425 «Хуторна поезія» Куліша. — С. 28.
        426 Легко могло трапитися і більш імовірно, що сю постанову комісія хоч і датовала 1 березіля, але зробила її геть пізніш, може, вже тоді, коли Шевченка арештовали. Ні за ту, ні за другу думку певних фактичних доводів нема; але знаючи приятелювання з Шевченком Ссліна і Іванишева, про мене стає чудвою така строгість комісії до Шевченка і саме тоді, коли над ним нависла хмара доносу.
        427 З приватних листів, неоголошених.





Коментар

        Комісія 1-го березіля зараз же зробила постанову... — Тарас Шевченко: Документи..., с. 88.
        Лишень в третій день березіля Петров... подав... донос. — Див. Тарас Шевченко: Документи..., с. 88 — 90; див. також відповіді О. М. Петрова на запитання О. С. Траскіна про склад і діяльність таємного товариства в м. Києві — У кн.: Кирило-Мефодіївське товариство: В 3 т. — Т. 1., с. 27 — 28, а також інші матеріали цієї справи у розділі «Загальні матеріали слідства» — там же.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1847, КМТ, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments