Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845—1847), стор. 44]
 
 
        Шевченко, як вже я й говорив, жив не в флігелі, а на мезоніні, де і була «малярня». «Кам’яниця» стоїть геть від дому, на кінці саду. Се вельми стародавня будівля. (На превеликий жаль, нині напівзруйнована і без догляду). Судячи по цеглі, з якої вона зроблена, найпаче уважаючи на широкі стіни її, можна гадати, що її змуровано ще в XVII в. Підземелля сієї будівлі, залізні гаки, на яких були там двері, грубі залізні каблучки в стінах і інше дають гадати, що в одній половині того льоху (вліворуч, як [у]війти) була тюрма, а в правій — або скарбниця, або місце під склад військових припасів. В будівлі над льохом, певна річ, була сотенна розправа. (Знаємо, що Седнів був сотенним містечком) 422. Хоча б Шевченко й хотів, дак не можна було в напівзруйнованій кам’яниці ні малювати, ні «чарковати».
        Перебуваючи у Лизогубів в Седневі, от як проводив Шевченко день.
        Вранці, коли була погода добра, ішов гуляти по селу; вернувшись, пив чай з Андрієм Лизогубом, а потім сідав чи малювати, чи писати. «Малюючи, часом випивав чарку горілки».
        Обідав завжди укупі з усією родиною Лизогубів; а «увечері більш того, що пісні співав або слухав, як Ілля Іванович Лизогуб грав на роялі», а грав він, як казано мені, дуже добре.
        З Седнева Шевченко виїхав коли не 2, так вранці 3 квітня: бо 5 квітня він був вже у Києві.
        Певна річ, що щасливим і вселим поспішав Шевченко до Києва.
        Приїхавши з Седнева до Чернігова, він застав тут лист Костомарова.
        Останній, не одержавши від Тараса листа, писаного 1 лютого з Борзни, був певен, що Тарас в Чернігові, і писав до його:
        «Тарасе! Доки ти сидітимеш у тій «Цареградській гостинниці?» Приїзди у Київ. Я запевне дознався, що тебе вже постановлено учителем малярського іскуства (штуки) в університеті у «виде опыта», як кажуть. Іванишев тобі кланяється і каже, щоб ти не гуляв у Чернігові, коли нема пильного казьонного (урядового) діла». Під листом дати нема; але не буде помилки, що післав його Костомаров або на самому кінці лютого, або з початку березіля, і лист прийшов до Чернігова тоді вже, коли Шевченко виїхав звідтіль до Лизогубів. Інакше б він не гостював так довго в Седневі, а, певна річ, поспішив би до Києва, щоб швидше взятися до бажаного діла — учительства малярству при університеті.
        І от їде Тарас Григорович гостинцем.
        Весело дзвенить почтовий дзвоник; радісно б’ється серце поета-художника.
        От вже він виїхав з темного броварського бору; на півдні перед ним блищить вже проти сонця хрест Лаврської дзвіниці, а от і сизий Дніпро, що так величаво підперезав Київ! На тім березі сизого пояса на зелених горах розкинув’ ся днедавній наш Київ — «свідок слави дідівщини».
        Ген-ген на горі стоїть, немов спущена з блакитного неба, срібноголова, незвичайно зграбна, легесенька церква св. Андрія: там зараз біля неї на Трьохсвятительській улиці домик Монсіної-Шпонвилної; в тому домі, гадає Шевченко, великий друзяка Микола Костомаров з своєю благою ненею!.. От і берег!
        Шевченко на поромі. Ясно-блакитні очі поета впилися в красу Києва.
        Тихо, повагом рушає пором через Дніпро.
        Широко, високо й далеко ширяє думками геній нашого слова, літаючи в сферу своїх народно-національних, демократичних ідеалів.
        Ніщо не охмарює його великих надій, його благородних думок. Йому й на думку не впадає, що лиха недоля злодієм-розбійником підкрадується нишком до його і стоїть вже за плечима у його і от-от хапне його і навіки проглине його щастя сподіване.
        Так, така тьмяна, жахлива думка не могла тоді прийти в голову до Тараса Григоровича. Навпаки, певна річ — на душі у його було надійно, ясно, простірно; на серці тепло!..
        Ще кільки хвилин, і він гаряче поцілує руку Тетяни Петрівни і гаряче притисне до свого дружнього лона Миколу Йвановича...
        От вже пором біля берега. Пором вже став... поромники вже кинули кодолу, об’якорюють пором. Народ хоче рушати з порома на суходіл...
        Вже й Тарас Григорович сів на бричку; але ж! — поліціанти й жандарі загородили дорогу, нікого не пускають з порома.
        Ось старший з поліціантів, «частный пристав», підходить до брички, на котрій сидить Шевченко, і питає у його:
        — Ви Шевченко?
        — Він самий.
        — Я повинен вас арештовати.
        Жандарм плигнув на бричку, де сидів Шевченко. Бричка рушила з порома.
        Здивованого Тараса Григоровича помчали до губернатора Фундуклія... «Свободный» художник Шевченко опинився в арешті...
        Сталося се 5 квітня р. 1847.
 
 
 

        422 Кам’яниця збереглася й понині. — Ред.





Коментар

        ...він застав тут лист Костомарова. — Йдеться про лист М. Костомарова від 13 березня 1847 р. з Києва, адресований у Чернігів.




Попередня                 Наступна        
       
Tags: 1847, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments