Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845—1847), стор. 43]
 
 
        Верстов чотири від Седнева є село Бігач, — тоді се була маєтність князя Кейкуатова. Яко сусіда Лизогубів Кейкуатов приїздив до їх в Седнів, спізнався тут з Шевченком і запросив його до себе в Бігач намалювати портрет з його жінки 418. Про час перебування Шевченка у Бігачі д. Демич розказує, що чув від свого дядька Демича, що спізнався з Шевченком тоді, як останній був у Бігачі. «Шевченко жив там у флігелі, де жили ті, що служили у князя при економії. Демич не згадав запевне, коли саме Шевченко приїхав до Кейкуатова і чи довго там був. Певне тільки те, що в Бігачі він був під кінець березіля р. 1847. Кейкуатов дав тоді Демичу яко землемірові, що здіймав його землі на план, атестат, і на тому атестатові за свідка підписався 26 березіля художник Тарас Шевченко. От і з сього доктор В. Ф. Демич 419 і виводить, що Шевченко перебував у Бігачі «з початку лвдтого до початку квітня». Микола Білозерський теж переказує 420, що Шевченко «часто гостював у Кейкуатова». Обидві звістки ледві чи певні. Люде, що добре знали старого Кейкуатова, казали мені, що він був людина сувора, геть не гуманна і навіть лиха до своїх крепаків: «Се був в відносинах до крепаків контраст Андрієві Лизогубові, тому-то просто річ неможлива, щоб Шевченко приїздив до його гостювати». Їздив Тарас до Кейкуатова тільки на сеанси; часом з ним їздив і Андрій Лизогуб: може, тоді Шевченко перебував у князя і цілий день; може, раз чи два зістався й ночувати, але щоб жив у його — так се діло цілком непевне, неможливе» 421.
        Демичів дядько розповідав, що Шевченко одягався тоді абияк, неохайно. Усе убоге добро його вміщувалося в маленькому пакунку старенькому. «Щовечора після дняної роботи до тієї кватири, де жив Шевченко, збиралися усі, хто служив у Кейкуатова. Шевченко, розповідає Демич, або читав їм, або розповідав про що-небудь, та розповідав так цікаво, що всі незвичайно уважно слухали його. Іноді він розповідав з таким живим гумором, що слухачі його, і старі й молоді, однаково реготали. Привітний і говіркий з людьми простими, Шевченко не любив довго бути з панами і уникав князівських світлиць, хоча його й часто туди запрошували». Дак от навіть і в словах Демича доказ того, що звістку Білозерського про часте гостювання у Кейкуатова треба знехтовати.
        Перебуваючи у Седневі, Шевченко, опріч праці поетичної, працював і коло малярства. Андрій Лизогуб був теж малярем, хоч і дилетантом, але добрим малярем. Почуття і смак художника у його були високорозвинені. Його майстерня, або малярня, була в мезоніні. З вікон того мезоніну був чарівний вид на річку Снов, що підперезує лизогубський сад, і далі за річку на рівнину геть-геть далеко! На весну, коли Снов широко, хоч і не вельми глибокою водою, розкинеться геть далеко і пійме луги, вид з того мезоніну (тепер його вже нема, дім той згорів р. 1883) був незвичайно чарівний. В отій малярні й жив Шевченко у Лизогубів під час свого перебування у Седневі і малював кілька зграбних малюнків, що були до самої пожежі не тільки художницькою, але й моральною оздобою лизогубівських світлиць.
        Микола Білозерський каже в «Киевской старине», що як був він р. 1856 у Седневі, дак чув від Андрія Лизогуба, що «Шевченко жив у його в окремому флігелі; і флігель той називав «малярнею». Здається, се була відома «кам’яниця» з намальованим запорожцем на дверях її. Там Шевченко і «малював», а по ночах чарковав з слугами Лизогуба. До обіду рідко коли виходив». Се такі невірні звістки, що я не певен, щоб Білозерський чув все те від Андрія Лизогуба.


Вхід до майстерні у флігелі А. Лизогуба. Худ. Л. Жемчужников


        Я їздив в Седнів умисне на те, щоб перевірити надруковані звістки про Шевченка. Дякуючи приязності і увазі Андрієвого сина Федора Лизогуба, мені спроможно було обдивитися і сад, і будинок Лизогубів, і «кам’яницю», що згадує Білозерський, і зібрати звістки про Шевченкове перебування у Седневі. Досі ще живе у Федора Андрійовича старезний чоловік Юрій; він року 1847 був дорослим вже парубком і досить добре пригадав дещо про Шевченка.
 
 
 

        418 Портрет К. Ф. Кейкуатової (VII. — кн. І. — № 153); особу портретованої уточнив П. В. Жур. (Жур П. В. Дума про Огонь. — К., 1895. — С. 344 — 349). — Ред.
        419 Русская старина. — 1892. — Кн. V. — С. 430.
        420 Киевская старина. — 1882. — Кн. X. — [С. 72].
        421 З приватного листа до мене д. Шрага.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1847, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments