Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [До виходу першого Кобзаря, стор. 7]


        Невідомо, чи довго хорував Тарас і чи довго жив з Пономарьовим. Можна гадати, що недуг протягся доволі довго. Після недугу стався один случай, про який варто згадати. Поруч з майстернею Пономарьова була майстерня і кватира другого художника, Петра Степановича Петровського, теж Тарасового приятеля і возлюбленника Брюллова. Тоді саме Петровський малював картину «Агар в пустелі». За оцю картину Академія коштом скарбовим вирядила Петровського потім до Італії. Там він і поліг. У Шевченка лишився він довіку в найсимпатичнішій пам’яті. Трохи чи не через 20 років після приятельського життя в Академії, Тарас р. 1857 зустрів в Нижньому Новгороді далекого кревняка Петровського, Кудлая, і вельми радів, розмовляючи з ним про свого приятеля: «Багато-пребагато; — каже він, — ожило з тієї розмови в моєму серці про прекрасні дні минулого», — себто про ті дні, коли він перебував в Академії з Петровським. Дак на оту картину, як малював її Петровський, ходили дивитися Шевченко і Пономарьов. Раз якось Петровський почав жалкувати, що не спроможеться розжитися на такого здорового птаха, щоб з його змалювати крила янголові. Товариші слухали, жалкували, вболівали йому, але ради й самі неспроможні були дати, бо і в самих вітер ходив по кишенях; сиділи вони просто голодні, без хліба, грошей — хоч би тобі копійчина єдина, а кредиту й того менш. Петровський кличе їх до своєї нені старенької на Піски (частина Петербурга, немовби передмістя) на обід. Чому б і не так! Чому б голодним парубкам і не пообідати; так же Піски від Академії вельми далеко, підеш та й спізнишся на лекцію до класи. Лекція починалася о 5-й годині: і боязко, і ніяково пропустити її. Хоч як там грало в животі, а проте Шевченко і Пономарьов не здалися; дали перевагу науці, подякували за обід, та й годі. Петровський пішов сам. Неня дала йому карбованця, щоб купив гусака, з якого б списав крила янголові. Вернувся Петровський і ситим, і веселим та й похвалився своїм товаришам про того карбованця. Тарас ту ж мить моргнув на Пономарьова, щоб придержав руки Петровському, а сам до його в кишеню, вхопив того карбованця, да тоді з Пономарьовим бігцем. Петровський за ними, благає вернути гроші. Де там! Зголоднілі товариші прибігли до «Риму» і проїли гроші Петровського. А як же буде з птахом? Горопашний Петровський сумує. Увечері сидять вони у майстерні Пономарьова; останній журиться про Петровського.
        — Чого ти, дурню, журишся! — зареготався Тарас. — Ось ну лишень ходімо на полювання; так зараз і дамо ради Петровському.
        — Яким се чином?
        — Тоді бачитимеш... ходім.
        Скоро вийшли на академічний двір, тут, бачать, зграя гусей. Гуси були власність помічника поліцмайстра з Академії Соколова. Шевченко накинув одного гусака плащем своїм; вхопив його під паху, стис йому дзюба, щоб не кричав; та навзаводи до кватири Петровського. Петровського нема в господі; кватира на замку. Треба було Пономарьову і Шевченкові нести того гусака до себе, затуляти йому дзюба, щоб не кричав, але й уважати, щоб не задушився. Скоро вернувся Петровський, вони зараз до дверей його, прочинили і нишком пустили туди гусака. Гусак загегав, Петровський не стямився... Небавом все вияснилося і він намалював крила янголові, а тоді сторож-москаль зарізав гусака і зварив з його молодим жартунам юшку. Небавом Шевченко розжився на гроші і заплатив за того гусака. Брюллов, довідавшись про сей жарт, чимало сміявся 188.


        188 Русская старина. — 1880. — Кн. III. — С. 591.


Попередня                 Наступна




Петровський Петро. Тарас Шевченко та ін. дружні шаржи. 1839-1841.
 
Tags: 1839, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments