Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845—1847), стор. 40]
 
 
        Бажання Олександри Михайлівни хоч потроху справдилося: її старший боярин став і буде довіку славою, гордощами і величчям України, але, на превеликий жаль, шкода тому, що на оте величчя нації трохи чи не першим підняв руку і кинув болотом на музу генія нашого слова ніхто більш, як не Пантелеймон Куліш!.. Неокраєне самолюбство раз по раз доводить самолюбів до того, що вони, як сказав один письменник: «Сьогодні палять те, чому учора поклонялися, а поклоняються тому, що вчора палили...» Не такої вдачі був Шевченко: що раз добром вплинуло на серце, про те він довіку не забував. Так не забув він і про вечір 22 січня р. 1847; він згадав про його через десять років на засланні і згадав так приязно, ясно, огрійливо, буцім він згадав про таке вражіння, що тільки що вчора перейняло його серце. В «Записках» 11 липня р. 1857 Тарас пише: «Проспівавши любу мою пісню («Ой поїзжає по Україні козаченько Швачка»), я перейшов на другу любу «Ой зійди, зійди ти зіронько та вечірняя...» Оця меланхолічна пісня нагадала мені той вечір, коли я співав оцю чарівну пісню на два голоси з молодою жінкою Куліша на їх весіллі тяжкого року 1847. Чи я побачу ще оту прекрасну українку? Чи заспіваю з нею оцієї задушевної пісні?» 408.
        Тут до речі буде сказати кільки слів про співання Шевченком українських пісень. Згаданий вгорі Віктор Аскоченський в своїх споминках каже, що «Шевченко співав не вірно, навіть погано»; а Білозерський повідав нам 409, що Шевченко своїм співанням робив велике вражіння на слухачів: «Мою неню, — каже він, — Шевченко причаровав своїми піснями: ходить, бувало, по залі, заложивши руки назад, нагнувши свою думну голову; шия пов’язана шарфом, на тварі вираз журливий, голос тихий, тонкий. Мати, було, плаче від пісень його. Любленими ліснями його були: 1) «Ой зійди, зійди зіронько», 2) «У Києві на ринку п’ють чумаки горілку», 3) «Ой горе, горе, який я вдався»і 4) «Де ж ти, доню, барилася». Оцих пісень Шевченко понаучав і сестер Білозерського. «А то приїхав раз Шевченко в гості до Сребдольських в хутір їх Сороку біля Борзни.
        Сам Сребдольський був людина сувора, Шевченко став співати, і пісня його довела до сліз старого суворого Сребдольського». Нарешті і Михайло Максимович каже, що він упивався Шевченковим співанням. «Художественна натура Шевченка, хоч як розкішно виявляла себе в поезії і в малярстві, але ще міцніше і краще виявлялася вона в співанню українських пісень народних» 410. Одно слово, опріч Аскоченського, я не відаю нікого іншого з людей, що чули Шевченка, як він співав, кого б не причаровали його пісні, кому б не подобалося його співання!.

 
 

        408 Кобзар. — Т. III. Записки... — С. 59.
        409 Киевская старина. — 1882. — Кн. X. — [С. 71].
        410 Собрание сочинений М. Максимовича. — [К., 1876]. — Т. 1. — С. 529.






Попередня                 Наступна
       
Tags: 1847, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments