Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [До виходу першого Кобзаря, стор. 2]


        Ставши чоловіком вольним, вступивши до Академії, Шевченко в жовтні року 1838 закватирував укупі з Сошенком. У Сошенка небавом перед тим помер приятель його, земляк-художник Безлюдний. Смерть останнього вельми зажурила-засмутила добросердого Сошенка: йому треба було товариської розваги теплої, огрійливої; він кватирував вкупі з Безлюдним і тепер самітність гризла його. Перш за все, треба було її спекатися. Сошенкові здавалося, що Шевченко заступить йому Безлюдного і стане йому тим живим чоловіком з теплим серцем, з душею приязною, якого саме йому треба Він і покликав Тараса жити укупі з ним Не звернув лишень Сошенко уваги на те, що ні вік, ні вдача, ні становище його і Шевченка не однакові, а де в чому і супротилежні. Сошенко потрохи був аскет; жив собі тихо, спокійно, ніби чернець той. А Шевченко ледві скинув з себе ярмо крепацьке, досі він ще не жив; і тепер тільки повинен був почати жити, бо тепер тільки повинні були прокинутися у його усі сили життєві і переважно молода сила чуткого перейнятливого серця. Тим-то приятелі і не спромоглися довго жити укупі і небавом мусили розцуратися. Сошенка перш за все не вдовольняло непосидяще життя Тараса. «Спізнавшись через Брюллова з ліпшими родинами в Петербурзі, Тарас почав часто-густо (так каже Сошенко) їздити на вечері. Він пішов у моду; його скрізь приймали, наче яку диковину. Він почав гарно одягатися; зробився «модником-галанцем». Сошенко був чоловік глибоко демократичний; і, не зауваживши на Тарасів вік, гадав, що таке поводження вже скидається на панські примхи і зовсім не личить воно «плебею, що живе задля самої штуки, певніш задля шматка хліба насущного». Тим-то Сошенкові «і прикро, і боляче було дивитися на тодішнє життя Тараса, що здавалося йому розкидливим і нерозсудливим». І він заходжувався докоряти, усовіщувати Тараса, щоб він покинув життя світських модників-жирунів та жваво брався до малярської роботи. «Дак от як він зрозумів волю, — думав Сошенко, — а воля та взяла стільки клопоту, стільки боротьби страшенної!» І після таких вболівань Іван Максимович говорить, було, до Шевченка:
        — Схаменись, Тарасе! Чом ти діла не робиш? Чому тебе нечиста сила носить по гостях, маєш таку протекцію, такого учителя...
        Дак куди там! Не слухався Тарас! Інколи він і сидів дома, та нічого не робив; або співає, або пише собі щось, та все до Сошенка:
        — Ось ну! Соха! послухай, чи воно так добре буде! і почне читати свої вірші.
        А Сошенко до його:
        — Відчепись ти з своїми нікчемними віршами. Чом ти настоящого діла не робиш?
        З свого погляду, каже Чалий 175, Сошенко говорить істину: йому здавалося, що чоловік, коли взявся до якої штуки — увесь мусить віддатися їй: взявся до малярства — так вже геть поезію; а тягне до поезії — покинь малярство.
        Сердешний добряга Сошенко не розумів, що Тарасові, хоча б він і бажав того, не можна було послухатися його. На се треба б було неволити свою душу, змагатися з своєю природою, воювати її. А душа Тарасова, вибившись з крепацтва, вимагала життя вольного; їй треба було простору, а не тієї неволі, в якій перебувають звичайні слуги штуки — ремісники її, що працюють «ради шматка хліба насущного». Сошенко не розумів душі поета, не тямив потреб її. До поезії, до писання віршів тягла Тараса і відривала його від «настоящого діла» та незрима людям і непобідима сила, що зоветься призванням.
        Тоді ([р.] 1838) і сам Тарас не розумів міці сієї сили, не розумів свого духовного я. Він «добре тямив, що живопис — його професія живуча, його хліб насущний», а проте «замість того, щоб стежити тайни штуки та за приводом такоко керманича, як був йому Брюллов, він віддавався», — бо не спроможен був не віддаватися, і віддавався несвідомо тій праці, до якої тягла його непобідима сила призвання до тієї праці, що «лилась, текла, неначе той Дніпро широкий».
        Те розкидливе і нерозсудливе життя Тараса, що докоряє йому Сошенко, було ніщо більше, як потреба, і потреба натуральна молодого віку. Та й зазирнувши в те життя, ми не бачимо там нічого дійсне незвичайного, жадної розкидливості або нерозсудливості там не спостережемо; побачимо тільки, що Сошенко трохи через край згустив краски і прибільшив докори і за знайомість, і за гостювання.

       
       
        175 [Жизнь и произведения Шевченка]. — С. 31 — 32.



Попередня                 Наступна
Tags: 1838, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments