Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845—1847), стор. 32]
 
 
        Гуманність його знати було в усьому; ласкаву ніжноту його можна було спостерегти в відносинах його навіть до животин. Не один раз спостерігав Чужбинський, як він обороняв малих котенят або щенят від злих заходів вуличних хлоп’ят; іноді куповав пташок і випускав їх з клітки на волю. Якось, ідучи вулицею, побачив він, що собакобой тяг по вулиці живого ще пса, зачепивши його крюком за ребро; він спершу почав дорікати собакою, а коли той став по-грубіянськи змагатися, Тарас заплатив йому коповика, щоб швидше добив собаку, і довго-довго Тарас був збентеженим і не спроможен був заспокоїтись і прийти в себе.
        Довелося Шевченкові того часу спізнатися і з відомим Віктором Аскоченським, що був тоді професором в духовній Академії і гувернером генерал-губернаторського небожа Сипягіна. Аскоченський про свою знайомість з Шевченком розповів у своєму часописі «Домашняя беседа» 387, що видавав р. 1861 в Петербурзі. З тих споминок, коли що й можна взяти задля характеристики поета, дак хіба зовсім зайві факти, що свідчать про його толерантність. Зате про характеристику самого Аскоченського дещо з його споминок можна і треба взяти.
        Раз якось з початку червня Аскоченський покликав до себе на чай нашого поета. Між гостями був і жандармський офіцер. Між іншими своїми творами Шевченко прочитав частину «Івана Гуса».
        — Ех, Тарасе! — почав його усовіщувати Аскоченський. — Покинь, а то не доведуть тебе до добра отакі погані вірші.
        — А що ж мені зроблять? — спитав Шевченко.
        — Москалем (солдатом) тебе зроблять.
        — Нехай! — відповів Тарас і, махнувши рукою, почав читати ще кращі речі.
        — Мені, — каже Аскоченський, — становилося ніяково...
        Річ натуральна: гувернерові бібіковського небожа зовсім таки «ніяково» було, не личило слухати, та ще при жандармі, такі вірші, як, напр[иклад], «Сон». Аскоченський пильно позирав на сусідні двері, щоб хто не відслухав. Нарешті він так переполошився, що заходився мірковати, яким би його робом спекатися гостей, найпаче Шевченка, і випровадити його з-під генерал-губернаторського даху? Вийшовши з кабінету, де сиділи гості, Аскоченський звелів своєму лакеєві’, щоб перегодом обдурив гостей: щоб прийшов в кабінет і сказав, буцім би то Бібіков кличе його, Аскоченського, до себе. Лакей вволив волю переполошеного професора. Гості, видима річ, мусили розійтись.
        Не треба дивоватися, що Шевченко зайшов у гості до такої людини, як Аскоченський: не забуваймо, що вдача у Шевченка була занадто м’яка. Навіть Аскоченський, пильнуючи в своїх споминках показати Тараса п’яницею, мусив признати, що «серце у його було прекрасне, повне любові і був він сущий українець». Аскоченський додав: «Не був він атеїстом. Наука не спроможна була попсовати чистого і простого його погляду на релігію. Оті прогресисти да цивілізатори збили його з «пантелику», а обставини озвірили його прекрасну душу вразливу».
        Кажу вдруге, що лишень для характеристики Аскоченського я зробив оці виписки. А що Шевченко потім був зневажної думки про Аскоченського, се знати з віршів його, писаних 17 червня р. 1860, за приводом смерті петербурзького митрополита Григорія:
 
                Умре муж велій в власяниці,
                Не плачте сироти-вдовиці;
                А ти, Аскоченський, восплач.
                Воутріе на тяжкий глас... і т. д.
 
        Найчастіш Шевченко провідував Костомарова. Тут в садку шклянка по шклянці випивав він їх з десяток густого чаю, підсипаючи до чаю рому. Він вельми любив ром з чаєм; випивав його багацько, але се не мало жодного впливу на його голову. Всякий інший, як здавалося Костомарову, випивши стільки, лежав би кільки годин без почуття. Чудна річ! Люде, що бачили Шевченка рідко, часом один раз тільки, що знали його здалека, славили його якимсь трохи що непросипущим п’яницею. Тим часом люде, що знали його близько, говорять що інше. Напр[иклад], Костомаров в споминках про Шевченка за р. 1846 каже: «Шевченко справді спроможен був багацько випивати і любив випити, але п’яним я його не бачив до кінця його віку. Він так пив, як п’є багацько людей; для іншого така випивка шкодила б, а про його байдуже; навіть не помітно було, що він, як кажуть, напідпитку» 388. Так само чуємо і з уст Катерини Юнге (доня графа Федора Толстого) 389.
 
 
 

        387 [Аскоченский В. И. Мои воспоминания о Т. Г. Шевченке. — Домашняя беседа. — 1861. — № 33. — С. 645—651]; Споминки Аскоченського Н-в в «Русск[ом] инвалиде» р. 1864 [2 груд], № 268 здебільша назвав брехнею і про самого автора обізвався геть не добре. [Див. переклад.]
        388 [Костомаров Н. И. Письмо к изд[ателю] — редактору «Русской старины» М. И. Семевскому]. — Русская старина. — 1880. — Кн. III. — С. 598.
        389 [Юнге Е. Воспоминания о Шевченко]. — Вестник Европы. — 1883. — Кн. VIII. — С. 837.




Попередня                 Наступна
Tags: 1846, Кониський
Subscribe

Recent Posts from This Community

  • Незнайдений автограф

    Відомий вірш «На незабудь Штернбергові» в останньому зібранні творів Шевченка вміщено у розділі «Dubia», тобто серед сумнівних творів. Поїдеш…

  • Портрет Шевченка на полі з рису

    Селекціонери з Інституту рису НААН України виростили на полі в Херсонській області гігантський портрет Тараса Шевченка. Площа портрета складає…

  • Про могилу матері поета

    На цікаве питання навела tin_tina. Чому так сталося, що мати Тараса Шевченка «поховали [...] як вона й заповідала, біля хати в саду.…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments