Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845—1847), стор. 31]
 
 
        Одного дня, пішов він намалювати список з руїни Золотих воріт; пішов з самого ранку, сказавши, що до вечора не вернеться. Тим часом Чужбинського хтось покликав до себе на вечір у гості, просячи, щоб з ним прийшов і Тарас. Чужбинський пішов до Золотих воріт, щоб переказати Тарасові, що його кличуть на вечір. Приходить туди, дивиться, аж Тарас, розіславши на землі хустку, посадив на неї чиюсь дівчинку літ трьох і бавить її, роблячи їй іграшку з паперу. Тарас розповів, що о годині п’ятій, малюючи образ з Золотих воріт, почув, що за валом вельми голосить дитина. Він пішов на крик; в рові за валом сиділа дитина і жалісно плакала. З людей — навкруги нікого. Мусив він спуститися в рів і забрати дитину. Сяк-так зумів він забавити дитину, але як не силковався — не можна було довідатися від неї, чиє воно. Тоді Чужбинський і Шевченко стали на тому, щоб заявити поліції. Тарас взяв дитину на руки. Пішли. Аж ось з переулка вибігла молода жінка і з переполошеним видом вона кинулася назустріч Тарасові.
        — Мати! — промовив він і подав їй дитину.
        А мати розповіла йому, що нянька, пішовши гуляти з дитиною, мабуть, зустріла по дорозі когось знайомого, добре з ним випила і заснула в рові біля валу; а дитина тим часом пішла собі геть... Ми ще не один раз зустрінемо більш яскраві докази на те, як Шевченко любив малих дітей взагалі.
        Шевченко взагалі любив товариство: знайомих у Києві було у його чимало; одначе він з більшою охотою ходив в гості туди, де пановали прості звичаї. Але де б і у кого б він не був, він хоч і поводився не варуючись, але з великим тактом і ніколи не вживав в бесіді тривіалізмів. Тут до слова сказати, що з цілого життя Шевченка знати, що він ніколи не забував на естетику.
        Чужбинський розповідає, що було в Києві у Шевченка доволі знайомих і з так званого «вищого кругу»; скрізь Тараса вітали щиро і з пошанованням.
        Шевченко, розповідає Чужбинський 386, любив жіноче товариство; траплялися у його і поривання сердешні, та ненадовго. Але до однієї якоїсь пані поривання його верталися тричі.
        Ще в перший рік знайомості поета з Чужбинським, він якось на балю довго сидів біля тієї панночки та все прохав, щоб вона на спомин подаровала йому хоч одну голубу квітку з тих, що було так багацько у неї на сукні. Та жартуючи відмовила, але Шевченко якось-таки тихцем одірвав квітку; та на сьому усе й скінчилося. Потім, років через два, коли Чужбинський побачив у поета ту квітку, останній мовив: «Гарна молодичка і така привітна... Здається і забудеш про неї, а побачиш, так тебе ї потягне».
        Закохався був Шевченко в одну київську красуню, закохався не на жарт, малював голівку її і писав би то вірші до неї; але небавом розчаровався. Красуня, просячи, щоб він прийшов ранком та прочитав їй свою поему, запевняла, що у неї нікого не буде; але ж коли поет прийшов до неї, дак там було вже аж три її обожувателі: студент, гусарин і генерал. Поетові стало ніяково; він небавом попрощався і більш вже ніколи не навідувався до тієї красуні.
        Третім разом закохався був в якусь вже заручену панночку. Коли він був закоханий, природа його ставала ще більш художницькою і тоді працював він геть з більшою енергією. Взагалі, він любив жінок жвавих, веселих, загарливих, таких, «щоб під нею земля горіла на три сажні».
        Жіноцтво підупале не вабило його до себе, жодної потіхи не давало йому провідування веселих захистів продажних грацій і ніколи до таких не заходив. Одначе ніколи не осуджував строго.
 
 
 

        386 Воспоминания. — С. 32 — 34.




Попередня                 Наступна
Tags: 1846, Закревська, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment