Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845—1847), стор. 23]
 
 
        На другий день після балю в Чернігові Чужбинський загадав собі ранком подати самовар і, п’ючи чай, заходився писати вірші про вчорашній баль. Жіноцтву, яке він бачив на балю, він подавав назви різних рослин і квіток. Треба сказати, що Чужбинський любив писати вірші свої саме тоді, як на столі шумить самовар. Я вже згадав, як Шевченко жартовав з сього в «Записках». «Самовар, — каже він, — своїм сичанням підбиває до діяльності. Самому на собі не доводилося мені зазнати вплив самовара, одначе я його розумію. Запевнився в сьому чарівному впливові на других. Во дні они був у мене приятель Афанасьєв-Чужбинський. Року 1846 доля звела нас в «Царгороді», вже ж пак не в столиці Отаманської імперії, а в одному з готелів міста Чернігова. Доля закинула мене туди в справах служби, а його затягла туди непоборена любов до розкиданості чи, як він сам казав, поривання серця. Я знав його за невпинного і невиводного віршомаза, але я не відав, яка потайна підойма надає руху тому невтомному натхненню. Сю підойму спізнав я тоді лишень, коли ми з ним вкупі закватировали. Се ми вчинили, раз — на те, щоб зменшити грошеві видатки наші, — а вдруге — на те, щоб яко товариші по ремеслу один одного доглядали по всяк час дня і ночі. Оцією підоймою і був йому самовар тоді саме, як він шипить, сичить і парує. Спершу я не тямив: чому товариш мій не робить так, як я, що коли забажаю чаю, так кажу подати собі шклянку з буфету; а він ні: він каже нагріти самовар. А потім вже, коли я пильніш придивився до свого товариша, так бачу, що він загадує подати не самовар, а натхнення, чи ту підойму, що зрушує його таємничі сили. Спершу я дивом дивовав: звідкіль у його, з якого джерела випливають отакі довженні вірші, а потім бачу: еге, скринька відмикається дуже просто. Та се все байдуже! хто з нас без вади. Головна річ в тому, що як прийшлося платити дань господареві «Царгорода», так у товариша мого по ремеслу не було готовика, щоб заплатити дань. Мусив платити я. Не кажу вже про інше, спожите нами в готелі, а за самий лишень той локомотив, що рушив натхнення, треба було заплатити 23 крб. Оцих грошей він, не вважаючи на чесне слово, і досі (себто до липня р. 1857) мені не вернув. От звідкіль я довідався про вагу і вплив самовара на моральні сили чоловіка... Двічі я писав до Чужбинського у Київ про ті 23 крб., а він мені навіть віршами не відповів» 357.
        Так ото під впливом самоварного натхнення Чужбинський описав в формі квіток чернігівське жіноцтво. Коли проснувся Шевченко, Чужбинський перечитав йому ті вірші. Вони, як запевняє сам Чужбинський, так би то подобалися Тарасові, що він прохав перечитати їх вдруге і зараз же сів до столу, взяв олівець і намалював до віршів ілюстрації, на скільки пам’ятав тих, що бачив на балю. Похожості, звісно, не було, бо за одну годину часу, що був він на балю, не можна було добре закмітити лиця незнайомих людей. Але ж в інших фігурах рослин було чимало комізму; найбільш смішними вийшли капуста, морква і півонія. Шевченко, каже Чужбинський далі, пильно припав до тієї роботи, взяв би то її близько до серця і мовив до автора «Воспоминаний»:
        — Ось знаєш що: перепиши ти гарненько да лиши мені більш місця на малюнки, я гарненько ілюструю.
        Заким Шевченко пив чай, Чужбинський переписував свої вірші. К обіду була готова ілюстрація, зроблена Тарасом помайстерськи. Небавом зайшов до них хтось з провідачів, помітив зшиток з тими віршами і з ілюстраціями і почав читати. Хоча в тих віршах не було нічого образливого і нічиє наймення не було назване, до того ж ми, каже Чужбинський, за два тижні гадали покинути Чернігів, а проте — кількох людей довідалися про наші пустоти. Хоча Шевченко й нагадав тому провідачеві, що «хата — покришка», і він дав слово не простати по місті звісток про ті вірші й малюнки, одначе з тієї обіцянки нічого не вийшло і небавом гутірка покотилася по місті. Винна тому була і необачність самого Чужбинського. Один знайомий став їх прохати, щоб дали йому ті вірші додому прочитати жінці. Чужбинський згодивсь, уважаючи на те, як каже він, що «нам за кілько день приходилося покинути місто, і, може, навіки».
        — А він (той, що випрохав вірші) збреше, — мовив Тарас до Чужбинського, — не самій тільки жінці покаже він їх, та дарма вже!
        Так воно і сталося. І не диво, що частина чернігівської публіки була обурена проти авторів віршів і малюнків. Мабуть, обурення було доволі таки значне, бо Чужбинський признається, що вони «стали були на тому, щоб жити в Чернігові анахоретами, але небавом усе те втихомирилося».



 
 
 

        357 Записки. — С. 41 — [42]. (Кобзар. — Т. III).




Попередня                 Наступна
Tags: 1846, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment