March 9th, 2015

shevchenko

С. Єфремов. На шевченкову тему. 1918 р.

 
На Шевченкову тему
         
          Шевченкові дні на Україні — з давнього давна дні не тільки урочистої туги, а й тихих радощів, свято надій, знамено перемоги великого над дрібним, вічного над минущим, величного над консисторськими капостями. Під час найгіршої реакції, істинно «во время люте», Шевченкові дні, оті традиційні «роковини», були гаслом, круг якого збирались люди: одні — на роботу, другі — щоб хоч забути гірке безталання, щоб згадати, що й вони образ божий у собі носять, і бодай один день на рік почути його в собі й почути себе людиною... І як часто на роковинних святкуваннях, у всіх тих таємних рефератах, до яких допитливо й гаряче дослухалася і молодь, і літні люди, і старі — лунали великі Шевченкові слова, його огнистий поклик до України:
         
                    Воскресни, мамо! І вернися
                    В світлицю-хату, опочий!
                    Бо ти аж надто вже втомилась,
                    Гріхи синовні несучи.
                    («Осії глава XIV»).
         
          І от — воскресла мати. І навіть вернулася в світлицю-хату... Вона вже незалежна, самостійна — сама собі господиня на своїм широкім полі... Чому ж не сяють радощами очі, чому тривожні думки й тепер — тепер навіть більше, ніж за інших часів — посідають голову? Чому серце б’є на сполох, чому не хочеться на ґвалт дзвонити, скликаючи людей на порятунок матері? Collapse ) А тим часом становище тепер надзвичайно ускладнилось, заплуталось ще більше. Одна вже присутність на Україні чужоземного війська чого варта... Додаймо ще повну недовідомість, повне нерозуміння, що паперовими греблями не змінити напряму життя, що навіть спинити його ними не можна; повне нехтування громадської думки, поводження знов же як у повойованому краю; небажання не то повідомити громадянство про те, що сталось за ці дні, а навіть рахуватись з запитаннями; жахливу несвідомість того, що навіть «дуги гнут с терпеньем, а не вдруг»... Знов господарює купка людей, які спираються на силу й думають комусь добро діяти, нікого не питаючись.
          Це вже «сини» роблять. І ці «гріхи синовні», безперечно, важенною вагою впадуть на похилу, згорблену спину матері... Collapse ) Од усього того большевицького гною, що душить ним і по спаді большевицької хвилі.
          Вірю, що правда — велика людська правда — од усього цього таки вирятує наш люд окрадений і одурений і що мати таки вернеться в світлицю-хату, але вже справді на одпочинок і творчу роботу.
         
Сергій Єфремов
         
Нова рада. — 1918. — 10 березня (26 лютого). Цит. за: Єфремов Сергій. Публіцистика революційної доби (1917—1920 рр.). У 2-х тт. — К.: Дух і Літера, 2013. — Т. 1. — С. 503-504.