(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час останньої подорожі на Україну (червень — вересень 1859), стор. 4]
III
Так ото ранком під ярмарок сидів собі Козачковський в господі та журився думкою про сподіване перенесення з Переяслава в Полтаву духовної семінарії, де він і учителював, і лікарював. Перенесення було йому зовсім не на руку. Родинні і матеріальні умови не давали йому перебиратися в Полтаву, значить — мусив він іти на пенсію, а пенсія та була така мізерна, що з неї жодним чином прожити не можна. Правда, про перенесення семінарії тоді ще тільки говорили, фактом сталося воно лишень року 1862, але ж чутка та не могла не турбовати старого Андрія Йосиповича. І от, може, в тих думках, згадав він і Андруші, і той свій хуторець, де р. 1845 садили вони з Шевченком дерева. А коли згадав се, то вже ж неминуче подумав: де то тепер Тарас? Думає Андрій Йосипович і, дивлячись у вікно, бачить — люди рушають на ярмарок. Аж ось відчиняється брама, і до його в двір в’їздить поштовий возок, парокінь, а на возі якийсь сивоусий чоловік в білому літньому пальті... То був Тарас Григорович. Мовчки вони привіталися, пішли до світлиці, мовчки привітав Шевченко родину Козачковського і почав ходити по хаті. Походивши, спинився проти вікна, постояв, подивився, як люди ідуть і їдуть ярмарковати, і висловив Козачковському бажання піти й собі подивитися на ярмарок 1021.
Я зовсім розумію становище Тарасової ( Collapse )
На другий день Шевченко попрощався з своїм старим другом і поплив «дубом» по Дніпру на село Прохорівку до другого свого приятеля, до Михайла Максимовича, що перебував тоді у себе на хуторі — Михайловій горі 1027.
( Collapse )
( Collapse )
Попередня Наступна
III
Так ото ранком під ярмарок сидів собі Козачковський в господі та журився думкою про сподіване перенесення з Переяслава в Полтаву духовної семінарії, де він і учителював, і лікарював. Перенесення було йому зовсім не на руку. Родинні і матеріальні умови не давали йому перебиратися в Полтаву, значить — мусив він іти на пенсію, а пенсія та була така мізерна, що з неї жодним чином прожити не можна. Правда, про перенесення семінарії тоді ще тільки говорили, фактом сталося воно лишень року 1862, але ж чутка та не могла не турбовати старого Андрія Йосиповича. І от, може, в тих думках, згадав він і Андруші, і той свій хуторець, де р. 1845 садили вони з Шевченком дерева. А коли згадав се, то вже ж неминуче подумав: де то тепер Тарас? Думає Андрій Йосипович і, дивлячись у вікно, бачить — люди рушають на ярмарок. Аж ось відчиняється брама, і до його в двір в’їздить поштовий возок, парокінь, а на возі якийсь сивоусий чоловік в білому літньому пальті... То був Тарас Григорович. Мовчки вони привіталися, пішли до світлиці, мовчки привітав Шевченко родину Козачковського і почав ходити по хаті. Походивши, спинився проти вікна, постояв, подивився, як люди ідуть і їдуть ярмарковати, і висловив Козачковському бажання піти й собі подивитися на ярмарок 1021.
Я зовсім розумію становище Тарасової ( Collapse )
На другий день Шевченко попрощався з своїм старим другом і поплив «дубом» по Дніпру на село Прохорівку до другого свого приятеля, до Михайла Максимовича, що перебував тоді у себе на хуторі — Михайловій горі 1027.
( Collapse )
( Collapse )
Попередня Наступна
