May 2nd, 2009

shevchenko

(no subject)

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 24]
 
 
XI
 
        Виїхали вони саньми, але пригріла весна і у Владимир приїхали на колесах. Тут на станції Шевченко зустрів старого свого знайомого Бутакова, що р. 1848 і 49 плавав з ним по Аральському озеру-морю. З того часу вони не бачилися. Тепер Бутаков їхав на береги Сирдар’ї. У Шевченка аж на серці похололо від самих споминок про ту пустиню 880.
        Вночі о годині 11 березіля 10-го наш поет дістався в Москву і закватировав у якомусь готелю, а ранком знайшов кватиру Щепкіна та й перебрався до його. Ще в дорозі почало боліти у Тараса око, в Москві погіршало, розпухло, почервоніло, а на лобі прикинулися прищі. Треба було до лікаря. Він вдався до свого нижегородського знайомого лікаря Ван-Путерена. Лікар, виписавши ліки, казав не виходити з хати принаймні цілий тиждень.«От тобі й столиця, — каже Тарас у журналі 11 березіля, — сиди в хаті та дивись з вікна на старого, незграбного Пимена» 881.
        «Сам чорт простягся серед шляху, не пускає мене до вас», — писав він тоді до Лазаревського.
        Тим часом дехто і з українських, і з російських письменників, довідавшись, що поет у Москві, почали відвідувати його. Першим прийшов старий Михайло Максимович. «Молодіє дідусь, — каже про його Тарас у журналі своєму, — запустив вуси та й у вус не дме». А увечері того ж дня зібралися до Щепкіна відомі письменники того часу Афанасьєв, Бабст і Кетчер. Щепкін прохав Тараса, не вважаючи на недуг і на зав’язане око, вийти до гостинної світлиці. Вийшов Тарас. «Час до вечері хутко минув. Подали вечерю, сіли до столу, а я пішов до своєї келії (бо лікар призначив йому дієту). От клята хвороба!» — гнівається Тарас. Дійсне, хвороба не кидала його. Ван-Путерен поїхав до Нижнього, а Тараса передав якомусь своєму знайомому лікарю німцю. Щепкін тим часом покликав свого лікаря, професора Мина, відомого перекладника на мову російську Дантового «Пекла».
 
 
 
Collapse )



Collapse )



Попередня                Наступна
       
shevchenko

(no subject)

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 25]
 
 
        Лишень 16 березіля почало Тарасові легшати, одначе лікарі, відвідавши хорого 17 березіля, радили не виходити ще з хати. «Але я, — признається поет, — не послухався і увечері нищечком відвідав свого старого друга княжну Варвару Рєпніну. Вона щасливо перемінилася, буцім помолодшала і вдарилася до ханжества» 882.
        Річ певна, що і Рєпніна, як і Тарас, «не ті стали», бо «не ті года!» Десять років на обох лишили свій слід. Княжна бачила Шевченка останнім разом перед арештом його. «Тоді він був чоловіком молодим, при здоров’ю, повно у його було надії на пришле; тепер перед нею був трохи що не дідусь: твар покрита червоними плямами (добутки цинги), в очах погляд апатичний і увесь він зруйнований і фізично, і морально» 883.
        На превеликий жаль, ніхто не лишив нам подробиць сього побачення востаннє. (Княжна по смерті Тараса жила ще тридцять років). Княжна, коли її розпитували р. 1885 про те побачення, казала, що подробиці уплили у неї з пам’яті, але загальне вражіння було скорботне. І княжна, і поет силковалися «попасти в колишній тон», та ні вже: трудна річ! Десятилітнє заслання лежало між ними непереходимою розпругою! Collapse )
        Недугуючи, Тарас скінчив переписування своїх віршів з р. 1847 і жалкує, що нема з ким дотепним прочитати їх. «Михайло Семенович, — каже він, — не суддя мені в сій справі. Він занадто втішається ними. Максимович просто благоволіє перед моїми віршами. Бодянський теж. Треба буде підождати Куліша: сей хоча й жорстоко, а інколи скаже правду. Зате, коли ти хочеш зберегти з ним добрі відносини, так не кажи йому правди» 884.
        Того ж дня (18 березіля) зазнав Тарас двічі такої втіхи, якої давно вже не зазнавав. Заїхали з Щепкіним до Максимовича. Небавом вернулася з церкви Максимовичка — «любе, гарне створіння, чистий, незрушений тип землячки» Вона заграла на роялі кілька українських пісень, а поет переписав їй на спомин свої вірші «Весняний вечір»885.
        Увечері Тарас був у старого приятеля професора Осипа Бодянського, і тут «досить набалакалися про слов’ян взагалі, а про своїх земляків тим паче».
 
 
 
Collapse )




Попередня                 Наступна
       
shevchenko

Лист О. Муравйова. Березень 1858 р.

 
1858, березень. Лист начальника Нижньогородської губернії О. М. Муравйова московському військовому генерал-губернатору.

        Художник Тарас Шевченко отдан был в 1848 году, по Высочайшему повелению, в военную службу с назначением рядовым в Отдельный Оренбургский корпус. В мае прошедшего года Всемилостивейше разрешено уволить его от службы, с учреждением за ним в месте его жительства надзора и с возвращением ему права въезда в столицы, а в сентябре 1857 года Шевченко прибыл в Нижний Новгород и остался здесь под надзором полиции до марта месяца... В марте месяце (9 числа) Шевченко выехал из Нижнего Новгорода в С.-Петербург, но, по частным сообщениям известно, доехав до Москвы, остановился в оной по случаю постигшей его болезни.
   


Муравйов Олександр Миколайович (21.X 1792 — 30.XII 1863) — декабрист, нижегородський військовий губернатор (з 1856). Один із засновників «Союзу порятунку» й член «Союзу благоденства». В 1825 засланий у Сибір без позбавлення чинів і дворянства. Завдяки втручанню Муравйова, коли Шевченкові загрожувало повернення до Оренбурга, поетові дозволено залишитися в Нижньому Новгороді.