April 25th, 2009

shevchenko

(no subject)

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 16]
 
 
VII
 
        Недовго, одначе, ясне сонце радощів світило Тарасові і гріло його серце. Ледві минув місяць, як душа його була охмарена зовсім несподівано, гидко і вразливо.
        Річ відома: де люди, там і заздрість. Де заздрість, там і брехні, і покліп. В натовпі людському завжди трапляються люди, що заздрять, не переносять людей видатніших, хоч останні їм зовсім не стоять впоперек дороги, а проте їх нечисте, неблагородне, хоре на егоїзм серце завжди пильнує принизити людину видатнішу, причавити її, щоб вона не стояла вище, а була коли не нижче, дак хоч врівень з усіма. І часто-густо в таких випадках хорі морально егоїсти уживають найпаскудніших заходів, щоб нашкодити тому, кого природа поставила вище за їх на цілу, як кажуть, голову.
        Так трапилося і з Шевченком в Нижньому Новгороді. Знаємо, що він нікому тут і ні в чому дороги не переходив популярності він ніколи не шукав, не бігав за славою, а вона сама рвалася до його і через двері, і через вікна. Отже, таки знайшлася якась «добра» людина, що зохотилася пускати про його покліп, сіяти неславу. Звісно, той, про кого брешуть, завжди останнім довідується про брехні.
        Так було і з Шевченком. Впивається він собі споминками тих радощів, що надав йому Щепкін, і байдуже собі, аж ось з початку лютого приходить до його лист, де старий друзяка його, Михайло Семенович, з розжалобленого серця пише про його «недоладне і нетверезе» життя. «Чим мені запевнити його, — каже собі по думці Тарас, — що се неправда?» 848 10 лютого він пише до Щепкіна 849: «Яка оце сорока-брехуха на хвості принесла до тебе, що я тут нічого не роблю, тільки бенкетую? Брехня! єй-же Богу, брехня. Ти ж сам гарненько подумай: хто ж нас шановатиме, коли ми самі себе не шануємо? Я ж уже не хлопець нерозумний і від старості, слава Богу, не одурів, щоб таке виробляти, як ти пишеш. Плюнь, мій голубе сизий, на оцю паскудну брехню і знай, що коли мене неволя і горе не побороли, то сам я не звалюся. А тобі велике-превелике спасибіг за твою щиру любов. Я аж заплакав на старості, як прочитав твоє письмо, повне чистої, некупленої любові... Люби мене оклеветаного».
        Можна б вгадати і назвати оту «сороку-брехуху», але се про нас ваги не має. Ліпше погляньмо: чи не гуляв, не пиячив часом справді Шевченко в Нижньому Новгороді? Нехай він сам дасть нам відповідь в своєму журналі, де він нічого не таїв.
 
 
 
Collapse )



Collapse )



Попередня                 Наступна
       
shevchenko

(no subject)

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 17]
 
 
        Ми відаємо вже, що нашого поета нижегородці приязно вітали, часто кликали його на обіди і на вечері, але ж про яке-будь пияцтво в тому товаристві не може бути й речі. Про яке пияцтво можна говорити у директорки дівочого інституту Дорохової або у небоги губернатора Голинської, у губернського маршалка Болтіна, у Варенцова, у Граса, у Якобі, у Попова, у Татаринова, у Даля, у князів Голіцина, Трубецького і ін. Так де ж ото, у кого «бенкетував і пиячив» Шевченко?
        Хіба чи не «в дворянському клубі»?850. Правда, інколи Шевченко заходив туди. Клубу він взагалі не любив, а заходив туди більш за все за тим, щоб послухати бесіду приватну поміж шляхтою про визволення кріпаків. Се питання вельми його цікавило, тим паче що у Ниж[ньому] Новгороді була значна «партія» поклонників кріпацтва і на з’їзді шляхти вона пильнувала загальмовати визволення. Тарас признається в журналі, що у клубі двічі траплялося йому «пьянственное глумление»: раз з приятелями після вибору старшин, а вдруге на щорічному обіді, «де була гуртова гомерична випивачка». Признається ще, що «з досади», коли його обікрадено, він «нализався»; нарешті четвертим разом він був «несподівано на півп’яному музичному вечері» 851 Нехай, скажемо, що й на сьому вечері він «нализався», але сі всі чотири рази трапилися задовго (останній за три тижні) до приїзду Щепкіна; значить, «сорока» не про сі рази «стрекотала». Нарешті, зауважимо, що у Шевченка була така сила роботи, що не було й часу «бенкетувати». Ми вже бачили його щоденну працю, коли не коло малюнків, дак коло портретів, коли не над літературою, дак коло листовання з приятелями.
        З тих листів поета, які досі оголошено, знати, що він з Нижнього Новгорода написав не менш 30 листів і щодня провадив свої «Записки».
        Виходить, що фактів «бенкетування і пияцтва» треба шукати вже після виїзду Щепкіна з Ниж[нього] Новгорода, себто впродовж січня 1858 р. Але за сей час в журналі нема навіть і натякання хоч би на невеличке «пьянственное глумление», навпаки, виразно бачимо, що тоді саме не в інтересі Тараса було б випивати: він заходжувався тоді саме біля такої чистої справи, яка, навпаки, вимагала у його найбільшої тверезості.
        Таким чином, «сороччина» брехня дійсне була клеветливою брехнею.
 
 
 
Collapse )





Попередня                 Наступна        
shevchenko

(no subject)

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 18]
 
 
VIII
 
        Ми вже відаємо, що Шевченко дуже любив театр і музику. Знаємо, що ще коли жив у Ширяєва, а тим паче коли сприятелювався з Брюлловим, він часто ходив до театру і на концерти. Опинившись на засланню, він десять років не був ні в театрі, ні на концертах, не чув ні драми, ні опери, ні взагалі музики, не зазнав жодної людської громадської розваги без казармено-військового характеру. Задля кожної більш-менш освіченої людини, тим паче задля художника-поета, такий «піст» вельми тяжкий.


Будинок у Нижньому Новгороді, в якому з 8 січня по 8 березня 1858 р. жив Шевченко на квартирі у К. Шрейдерса. фото кінця XIX ст.


        І коли у Шевченка прокинулося в Нижньому Новгороді бажання задовольнити оцю людську потребу громадськими та товариськими розвагами, до яких він звик замолоду в Петербурзі, то се було цілком натурально. Одначе в Нижньому Новгороді не геть-то багацько було такої розваги. Був добрий будинок театральний, але сталої трупи не було. Приїздила вона тільки на ярмарок та інколи зимою, коли траплялися «вибори» або який інший з’їзд шляхти.
        Зимою р. 1857 зібралася до губернського міста шляхта на пораду по приказу царя «про скасовання кріпацтва». Трупа прибула заздалегідь до сього з’їзду і розпочала спектаклі 1 жовтня драмою Потєхіна «Суд людской — не Божий». Шевченко ходив на спектаклі доволі часто, хоча ні гра акторів, ні репертуар не задовольняли його. Драму Потєхіна він справедливо признає «казна-чим». Сподобалася йому тільки оркестра: вона добре грала Моцартову увертюру з «Дон-Жуана». Другим разом він був в театрі 5 жовтня і каже, що «вперше бачив драму Коцебу «Сын любви». Головну роль грала артистка московського театру Васильєва, грала натурально, благородно, а всі останні попартацьки» 852. За тиждень він знов у театрі і помітив, що «молоденька акторка Піунова грала натурально, граціозно. Легенька, жартівлива роль приставала їй і до лиця, і до віку». Молодість і свіжість Піунової звернули на себе Тарасову увагу, до того ж і цілий спектакль випав добре. Виходячи з театру, він нехотя згадав Петербург і подумав собі: «А які то там тепер спектаклі? Хоч би одним оком подивитися» 853.
        Collapse )
 
 
 
Collapse )




Попередня                 Наступна