April 4th, 2009

shevchenko

(no subject)

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 7]
 
 
IV
 
        Ждати відповіді довелося Шевченкові трохи не цілого півроку. Не можна сказати, щоб за сей час життя його в Нижньому Новгороді траплялися які незвичайні пригоди, щоб видавалися лихою чи доброю стороною; до таких можна хіба зареєструвати невдатне сватання його до Піунової та приїзд до Н[ижнього] Новгорода його великого друзяки артиста Михайла Щепкіна.
        Звісно, і без таких надзвичайних випадків життя його не йшло рівною ходою, як воно йде у людей звичайних: повно у йому переходів, перемін у становищі духа, повно енергії, як завжди буває з такими, як Тарас, великими і глибоко перейнятливими людьми. Прокидалося те фактами дрібними, але прокидалося під барвою, властивою тільки людям видатнішим. Жодного дрібного вчинку в житті Шевченка не треба й не годиться нехтовати. Тим-то ми й переглянемо життя його в Нижньому Новгороді день скрізь день.
        На знайомості в Нижньому Новгороді з людьми інтелігентними Тарасові недостачі не було. Collapse )
        Радіє Тарас, почувши від Варенцова, приятеля Костомарова, що в Москві поміж молодіжжю ходить лист Костомарова до царя, лист, повний правди і взагалі розумніший і ширший, ніж лист до царя від Герцена. Лист написав Костомарів з Лондона. «Коли се правда, — додає Тарас, — так запевне можна сказати, що Микола Іванович «сопричтен» до собору наших закордонних апостолів. Благослови його, Господи, на оцьому великому шляху» 818.
 
 
 
Collapse )



Collapse )



Попередня                 Наступна
       
shevchenko

(no subject)

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 8]
 
 
        Куліш, надруковавши «Оповідання» Марка Вовчка, а далі і II том «Записок о Южной Руси», переслав їх до Шевченка. «Посилаю тобі, брате Тарасе, «Оповідання» Вовчка. Бач, які дива творяться: уже й каміння починає вопіяти! Де ж пак не диво, що московка преобразилась в українку, та такі повісті удрала, що хоч би й тобі, мій друже, так прийшлось би в міру. Як то ти їх уподобаєш? Пиши щиро, бо ти у нас Голова на всю Україну. Пишуть до мене з Москви, щоб у московському журналі («Русская беседа») що-небудь твоє напечатати. Не квапся на сеє, мій голубе, до якого часу. Одно, що треба тобі спростовати дорогу до столиці, а друге — треба тепер з великою увагою роздивлятися, що напечатати, а що й придержати. Слава твоя писательська тепер на зеніті: то вже треба оглашати себе голоснішим ділом, а не абияким. Після року 1847-го ждуть від тебе земляки річей великих, а після вже й малими до їх обізвешся. От якби ти Гуса згадав або наново скомпонував. Collapse )
        Тут саме до речі треба сказати дещо про поему «Наймичка», тим паче що один з наших письменників, Франко, змагається, що сю поему Шевченко написав після повісті «Наймичка», написаної мовою великоруською. Річ відома, що Шевченко манускрипти своїх творів зоставляв у різних своїх приятелів. Останнім разом перед арештом, їздячи по Чернігівщині в лютому і березілі р. 1847, він збирав свої манускрипти, гадаючи улаштовати що можна задля печаті. Виїздячи від Андрія Лизогуба з Седнева, Тарас лишив у його чимало своїх ще не друкованих творів: між ними була і українська поема «Наймичка». Коли Лизогуб довідався, що Шевченка арештовали, йому зовсім натурально можна було сподіватися, що і його не мине ревізія. Тим-то він, замість того щоб палити Шевченкові твори, як се інші люди зробили, заховав їх десь «у стріху», і там в доброму спряту береглися вони. Без сього, певна річ, Україна не побачила б ні «Наймички», ні «Стодолі», ні «Псалмів Давидових», ні чимало іншого. Коли Куліша визволено з неволі, брат його жінки, Білозерський, поїхав в Седнів, забрав у Лизогуба Шевченкові твори і через Л. М. Жемчужникова переслав їх до Куліша в Петербург. Куліш тоді саме лаштовав свій II том «Записок» і туди завів і «Наймичку». Але тоді саме, себто з початком р. 1857, йшла робота графа Ф. П. Толстого про амністію задля Шевченка. Куліш добре відав, що «Наймичку» написав ніхто як Шевченко і написав її, як каже він у листі 821
 
 
 
Collapse )




Попередня                 Наступна
       
shevchenko

(no subject)

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 9]
 
 
        18 липня 1845 р., «ще до свого москалювання»; але тямив і те, що під той час незручно було виводити в печаті ймення Шевченка, яко українського письменника, тим-то він і надруковав «Наймичку» без авторового підпису, кажучи в передмові, що поему списав з альбома у однієї української панночки. Тепер знаємо вже, що та «хуторянка» був Андрій Лизогуб.
        Того ж таки часу Куліш надруковав у Петербурзі свою «Граматку». Варенцов, вернувшись 10 грудня з Петербурга, привіз Тарасові з Москви від Осипа Бодянського нову книжку його «О времени происхождения славянских письмен», а від Куліша «Граматку». Тарасові подобалася остання: він каже 822, що вона «скомпонована гарно, розумно і благородно; що се перший вільний промінь того світу, що може зазирнути до здавленої панами голови невольників». Про оцю «Граматку» і Костомарів писав до Тараса, що «вона порадовала його, та не так вона сама, як думка писати для народу. Приходить час проснутися нашому люду і розумом працювати. Треба, щоб по селам учити дітвору по-нашому, а на те треба того, з чого учитися. Мені здається, що погляд Кулішів не годиться до букварів: народу треба тепер не лагоминків, а твердої тверезої страви. Тепер нам треба граматики своєї мови, короткої історії натуральної, короткої географії та космографії, книжки про закони, наскільки вони потрібні для народа» 823.
        Тут варто до слова сказати, що погляди на освіту в народній мові, погляди на потреби і зміст підручників, взагалі погляди на потребу освіти реальної зійшлися однаковісенько у наших старіших братів-письменників з поглядами молодих українців. В сій справі погляди «батьків і дітей» ні в чому і у нас не відрізнялися.
        Та система освіти, про яку Костомарів писав до Тараса, пановала по недільних школах на Україні, принаймні в Полтаві ми і без книжок учили дітвору по-українськи тому, про що пише наш історик. Небавом і книжечки такі були скомпоновані. Я подав до цензури власні рукописи географії, історії і про закони, потрібні селянам і у життю щоденному. Нічого того цензура не вернула, опріч арифметики та прописів.
        Куліш, як відомо, не гадав обмежоватися «Граматкою»; він писав до Тараса, щоб поробив малюнки до історичних дум наших і до своїх ліпших віршів, а «ми виріжемо ті малюнки на дереві, напечатаємо фарбами трошки лучче від лубочних московських і продаватимемо по 2 — 4 шаги (1 — 2 копійки), і будуть вони продаватися по всіх ярмарках, і наліплюватимуть їх у кожній хаті, замість московсько-суздальського плюгавства... Я й сам би понамальовував, та у мене ті нариси не будуть такі характеристичні, як у тебе. Ти як не поведеш пером, то все воно закарлючиться по художницьки...» 824.
 
 
 
Collapse )




Попередня                 Наступна
       
shevchenko

(no subject)

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 10]
 
 
V
 
        Доки стояла така погода, що можна було надворі малювати, Тарас Григорович пильновав якомога більш змалювати видів з нижегородських будівель, переважно з церков. Траплялося йому інде в церкві зустріти занадто чудні образи; напр[иклад], в церкві св. Георгія він аж вжахнувся, побачивши образ якогось незугарного «чудовища», намальованого на круглій дошці завбільшки в 3 аршини. «Спершу (записано у його в журналі 27 вересня) я подумав, що се індійський Ману або Вешад заблудилися до християнського храму, щоб поласовати оливою та ладаном. Аж ось ввійшла в церкву молодиця, розкішно прибрана, тричі перехрестилася і поклонилася перед тим чудовищем... Безглузде ідолопоклонство! — додає поет. — Де ж християне, де християнки? Де безплотна ідея чистоти-добра? У мене не хватило духу перехреститися. Я вийшов на улицю: на темному фоні широкого лугу я побачив, як граціозно в’ється красуня Волга; зітхнув і перехрестився».
        Цікаво б довідатися: де поділися усі оті малюнки, що поробив Шевченко під час своєї подорожі? Чи не можна б їх яко власність цілої України позбирати до громадського музею?
        Небавом погода перемінилася: надворі годі було малювати. Перші дні під негодь Тарас сидів було в хаті та «запоєм» читав; але вже 6 листопада почув він, що в хаті сидіти нудно: почув, що його Collapse )
 
 
 
Collapse )



Collapse )



Попередня                 Наступна