October 30th, 2008

shevchenko

Із статті Я. Головацького «Розправа о язиці южноруськім і його наріччях»

 
        1849 р.* [Львів]. — ІЗ СТАТТІ Я. ГОЛОВАЦЬКОГО «РОЗПРАВА О ЯЗИЦІ ЮЖНОРУСЬКІМ І ЙОГО НАРІЧЧЯХ» ПРО ВНЕСОК М. ШАШКЕВИЧА ТА ЙОГО ПРИХИЛЬНИКІВ У СТВОРЕННЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ НА НАРОДОМОВНІЙ ОСНОВІ
 
        * Текст статті був виголошений 23 жовтня 1848 р.
 
 
        ...Волинсько-подільське наріччя, котрим народ в сих обох областях бесідує, мало що розличається від українського, або, лучше сказавши, є те саме, що українське, лиш різномова його. Воно найобширніше із всіх наріч южноруських, бо розлягається по цілій Южній Русі, а Галичини іно окрайки захватило. Се наріччя має найлучше вироблені, найдоскональнії види (форми), воно всюди одностайно образоване, що є порукою за давноту його образування і досконалення, як то зауважав г[осподи]н Максимович («Истор[ия] др[евне]руск[ой] слов[есности]», с. 100). В пам’ятниках письменних южноруських встрічаємо ледве не всі знаки нинішнього волинсько-подільського (українського) наріччя, або хоть натитки, свідетельствующії за существованиям того наріччя встарині. Грамоти, договори, судові діла і пр[оче] писані майже тим наріччям (хоть не без примішки церковно-слов’янського). Ба й в Галицькій Русі і Молдавії в XIV, XV і XVI віці писані грамоти носять п’ятно сего наріччя. Воно багате піснями народними всякого рода, особливо повіствовательними. В піснях, яко в ізустній народній словесності утворився язик одностайний, пісенний. З піснями (думами, думками) розширилося се наріччя ще давно по всій Галичині. Самі горяни (гуцули, верховинці, бойки, лемки) співають пісні українського походження (козацькії) по тамошньому виговору, коли тимчасом в ліричних співанках (коломийках, шалалайках і др.) і обрядових піснях заховують своє помісне наріччя. В найновіших часах зачали декотрі писателі книжно обробляти сесе наріччя і видавати свої сочиненія, чистонародним язиком писані. Котляревський первий показав дорогу, перелицювавши «Енеїду» і написавши кілька опер. За ним щасливо управляли сю ниву Основ’яненко в казці, Артемовський 451 і Гребінка в байці, Могила, Галка 452, Шевченко, Забіла 453 в думах і думках і пр[оче]. Що наші писателі в тім взгляді учинили (Шашкевич, Устиянович, Мох, Левицький і др.), всім відомо...

        Це не самохвальба, бо й сторонські письменники, знавці мов, признають нашій мові краснозвучність та інші прикмети, що ставлять її вище понад другими слов’янськими мовами. Бандтке називає її найкращою поміж усіма слов’янськими, Міцкевич — між руськими язиками, Бодянський величає її поетичність та музикальність, і велить рівняти її з грецькою та італійською, Ковбек і Мацєйовський іменують її кращою від чеської, Раковецький жалує, що вона не стала пануючою в цілій Росії, а російський письменник Даль-Луганський признає їй першенство над великоруським народнім і книжним язиком.
 
        Головацький Я. Розправа о язиці... — С. 38 — 40.
 
 
 
Collapse ).