October 29th, 2008

shevchenko

З промови М. Устияновича. 31 жовтня 1848 р.

 
        1848 р., жовтня 31 (19). Львів. — З ПРОМОВИ М. УСТИЯНОВИЧА НА З’ЇЗДІ ДІЯЧІВ ОСВІТИ, НАУКИ І КУЛЬТУРИ У ЛЬВОВІ ПРО БАГАТСТВО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ, ВИРАЖЕНЕ В ТВОРАХ І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО, Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА, Т. ШЕВЧЕНКА, М. ШАШКЕВИЧА ТА В НАРОДНИХ ПІСНЯХ
 
 
 
        Родимці! на широкій картині святої Слов’янщини лежит земля красная, богатая, текущая медом і молоком, земля, на которій віками не забракло ні хліба ні соли! Над Вислоком і Доном суть єї границі, а Бескид і море єї сторожами. Вколо неї облягли золотим вінцем красниї єї посестриці, як состави тіла средоточне серце. Тим осередком величественного дерева, тим серцем Слов’янщини єсть руская земля, а на ней мешкає нарід, славний колись богацтвом і силою, но стораз славнійший судьбами своїми. Бувальщина єго записана кервою і слезами, а серце роздертеє кривдами і всякою злобою. Братняя вражда, чорниї хмари горд азіятских, томительство віри, довольство і властолюбіє втисли в чувственную грудь єго тяженькоє горе смутку і розпуки, а на уста студеную печать смерти. Гляньмо на того сина рускої землі.
        Ото стоїт він похилен яко самотная билинка на широкім поли, вержен ненавистними судьбами серед темної пітьми ночи на ігровище всяких бур і довольства, без зірнички ясної, щоби го в упадку підперла; на чолі єго видно глибокую печать довгої чорної неволі, в очох стремится студений лед недовірія і підозрілости, на лици нужда і укори; а слибись в душу глянув, знайшов бись там безодню невіжества найсвятійших прав природи, найдорожших правд Божества. Позбавлен свідущества чоловіческої чести, позбавлен, же так скажу, самостоянної волі, темний як ніч осінная, тяжкими стопами тягне він житя своє, гадав бись що приріс землею і ставляє собою образ животящого трупа і тип цілого народа долі.
        Collapse )
        Хто ж бо в Слов’янщині не знає тої мови святої Русі, тої бесіди серця, того наповидного ласкання, котрим мати першеє дитя своєї милості любує, тої красавої пісеньки, якую ластівка під стріхою щебече, хто не знає барви цвіту і воні тої літорослі золотобережної України?! На слов’янськім виросла вона серці і всякими цвітами приоздобила ю красавая мати. Всякії чувства душі і ума появи приодіває вона золотими точками. Аж хочем налюбуватися її принадами милості, підім до Основ’яненкової «Марусі», аж желаєм надивитися ненаглядним її барв красотам, вержмо око на його всхід сонця; аж хочем узброїтися в кріпость, послухаймо громкого Шевченка, ах розвеселитися і попустувати — візьмім Котляревського; аж напослідок статочного образу хочем, прочитаймо єден тілько короткий уступ з «Перекінчика» під назвою «Бандурист», через незабвенного нашого Шашкевича написаний; а єсли би-сьмо не пожалували потрудитися до пісней народу, до тої комори природних народних гадок, знайшли би-сьмо не одну звіздку, котра би славу найкращому письменникові кождого народу принесла. О тій красі бесіди руської добре знають слов’яни, з того-то джерела черпали наші побратимці поляки для свого язика овую обильність, которою днесь так велично їх мова ся красує. Руськими то цвітами покрили вони давню наготу красноріччя свого 2...
 
        У Львові, дня 19 жовтня 1848 [р.] * ст[арого] ч[ислення]
 
Collapse )
 
 
shevchenko

Поезії. Кінець 1848 р. Косарал

 
        кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал
 
        { «Коло гаю, в чистім полі...» }
 
        { «Якби мені черевики...» }
 
        { «І багата я...» }
 
        { «Полюбилася я...» }
 
        { «Породила мене мати...» }
 
        { «Ой я свого чоловіка...» }
 
        { «Ой виострю товариша...» }
 
        { «По улиці вітер віє...» }
 
        { «Ой сяду я під хатою...» }