October 28th, 2008

shevchenko

Із записок О. І. Кошелева

 
        В феврале 1848 года произошла во Франции революция, которая отозвалась у нас самым тяжким образом: всякие предполагавшиеся преобразования были отложены и всякие стеснения мысли, слова и дела были умножены и усилены. [...]
        С 1848 года до начала Крымской войны прошло время для нас столь же однообразно, сколько и тягостно. Администрация становилась все подозрительнее, придирчивее и произвольнее. Тогдашний московский генерал-губернатор, граф Закревский, стяжал себе в этом отношении славу неувядаемую. Он позволял себе вообще действия самые произвольные; но мы, так называемые славянофилы, были предметами особенной его Collapse ) Эти пять лет (1848 — 1853) напомнили нам первые годы царствования Николая I и были даже тяжче, ибо они были продолжительнее и томительнее. Одно утешение находили мы в дружеских беседах небольшого нашего кружка. Они нас оживляли и давали пищу нашему уму и нашей жизни вообще.
        Здесь считаю уместным поговорить обстоятельно о нашем кружке. Он составился не искусственно — не с предварительно определенною какою-либо целью, Collapse )
        Этот кружок, как и многие другие ему подобные, исчез бы бесследно с лица земли, если бы в числе его участников не было одного человека замечательного по своему уму и характеру, по своим разнородным способностям и знаниям, и в особенности по своей самобытности и устойчивости, т. е. если бы не было Collapse )
        Другими собеседниками нашими были М. П. Погодин, С. П. Шевырев, П. В. Киреевский и некоторые другие лица. Первые двое никогда вполне не разделяли мнений Хомякова, находивши, особенно в первые годы, что по духовным дедам он слишком протестантствовал и что русскую историю он переделывал по-своему, находил в ней то, чего там не было, и влагал в нее свои измышления. Впрочем, впоследствии времени произошло некоторое сближение в мнениях Погодина и Шевырева с убеждениями так называемых славянофилов. П. В. Киреевский весь был предан изучению русского коренного быта, с любовью и жаром собирал русские народные песни, не щадил на это ни трудов, ни издержек и принимал деятельное участие в прениях только тогда, когда они касались любимых его предметов.
        Впоследствии вступили в наш кружок две замечательные личности — Константин Сергеевич Аксаков и Юрий Федорович Самарин. [...] Не могу здесь не упомянуть об Иване Сергеевиче Аксакове, тогда только вышедшем в отставку, поселившемся в Москве и начинавшем с нами все более и более сближаться. Тогда он был чистым и ярым западником, и брат его Константин постоянно жаловался на его западничество. [...]
        Сообщая сведения об этом кружке, нельзя не упомянуть о людях, более или менее принимавших участие в наших беседах, хотя они вовсе не разделяли наших общих убеждений. Такими были — Чаадаев, Грановский, Герцен, Н. Ф. Павлов и некоторые другие умные и замечательные люди. [...]
        Collapse ) Мы себе никаких имен не давали, никаких характеристик не присваивали, а стремились быть только не обезьянами, не попугаями, а людьми, и притом людьми русскими.


        Русское общество 40-50-х годов XIX в. Часть I. Записки А. И. Кошелева. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — Глава VIII (1849 — 1850). — С. 83-92.
       
shevchenko

Із листа Верещинського до Головацького. 24 вересня 1848 р.

 
        1848 р., вересня 24. Коломия. — З ЛИСТА М. ВЕРЕЩИНСЬКОГО ДО Я. ГОЛОВАЦЬКОГО ІЗ ЗАКЛИКОМ ВИСТУПИТИ НА З’ЇЗДІ ДІЯЧІВ НАУКИ, ОСВІТИ І КУЛЬТУРИ В ЗАХИСТ НАРОДНОЇ МОВИ ЯК ОСНОВИ ПИСЬМЕНСТВА
 
        Пречесний господине!
        Бог видів, як-єсте в цвіті літ Ваших вже о просвіщенію народа руського гадали, журилися, збирали, вишукували, записували, з Пешту через гори книжки додому несли, Угорщину і Галіцію переходили, камінь угольний до піднесення побратимців закладали, «Русалку Дністрову», «Приповідки», «Вінки» в світ висилали, народу древність і званіє його припоминали, засівали, трудилися — бог то видів, і поблагословив, добре насіння зійшло, і небесний господь дав Вам тепер видіти плоди праць і надій своїх, і тішитися ними. Так єсть, тіштеся тою весною народа руського. Ви бо до її пришествія ся причинили, Ви ю безден времен викликали, то Ваша хвала, Ваша заслуга, і наша всіх тепер радість. Руслан безсмертний наш поділяє з нами в вишнім житті. Я знаю, же Ви ми на то скажете: «Аз насадих, Аполлос напої, бог же возрасти». І я то потверждаю, же від бога возраст, но садити і поливати то так же єсть праця і заслуга, і тими тішити ся єсть дозволено. Дякую богу, же нам дав дожити упадку панщини і неволі, тішитися вільністю і ліпшими часами. Вам зась прошлість для того на пам’ять приводжу, аби-сьте ся нею покріпили і додальших трудів заохотили. Ви тепер в силі мужа, працюйте щасливі щасливо, готуйте літо господнє приятне. Будьте русинам вісником світла, правди і божої сили. Ідіть до Львова, і совокупіть сили руські до одного цілю, совершіть діло просвіщенія и свободи. Понеже на собранію учених наших в Львові голос Ваш єсть важний і без сомніння буде слуханий, удаюся прото до Вас в річі язика і правопису руського, і заклинаю во ім’я розуму чоловічеського, аби не творено нового, ученого язика, аби народний язик зістав ненарушений і був підставою нашого письменства. Для народа нашого шукаємо світла і гаразду, най же буде язик його органом, котрим до нього говорити, йому одвічні правди уділяти маєм. Німці сотворили учений язик, штучну орфографію, і для того він стався скарбом університетів і аристократії, народ бідний не розумів [йо]го і зостав темним. Пізнали свій блуд, і вертають назад до органу народного і починають той обробляти, і хотяй вже Вавілон книг напечатали, то однако ж зійшовся собор учених, котрих наміренням єсть «eine einfache, natürliche, vernünftgmässe Orthographie zu begründen». [* Створити простий, природній, розумний правопис (нім.)] Ми вже вступили на злу дорогу, ми аккомодуємося вже до церковного, вже до польського, вже до російського язика, і другим слов’янам не велику прислугу робимо, а собі шкодимо. Тото «ö» (ляхöв), «одказує» (місто «відказує»), «ходил» (місто «ходив») серце мені роздирає. Почитаю високо Кирила нашого і його «Азбуку», узнаю її заслуги, але тим однако ж не грішу, же «ъ» викидаю навіки і пишу, як мовлю. Любителі древності, котрі для почтенія заслуг високих мужів не важуться відступити від правил, ними уставлених, суть ідолослужителі, більше бо людей, ніж бога, котрий єсть найвищим розумом, поважають. Наша словесність єсть народна, не даваймо прото історичному праву приступу до неї, будьмо чистими демократами, то єсть за розумом, за натурою і за правдою ідім, і стережімся всякої виквінтності, котра єсть доказом злого смаку і знаком нерозуму... Зостаю з істинним почтенієм
 
        Ваш унижений слуга [М.] Верещинський
 
        Коломия, 24 вересня [1]848 [р.]
 
        [Помітка]: Ваш лист вчора отримав-єм.
 
        Кореспонденція Якова Головацького в літах 1835 — 49. — С. 295-296.
 
        За вид.: «Русалка Дністрова».: Документи і матеріали / АН УРСР. Ін-т сусп. наук та ін.; Упоряд. Ф. І. Стеблій та ін.; Ф. І. Стеблій (відп. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1989. — С. 268-269.