November 20th, 2007

shevchenko

Спогад А. О. Козачковського

 
        * * *
       
        С произведениями Шевченка познакомил меня в Петербурге в 1841 году альманах Гребенки «Ластовка» 1. Встретившись вскоре после этого с земляком Зеленским 2, я завел разговор о помещенных в альманахе неподражаемых произведениях какого-то Шевченка. «Не хочешь ли, я познакомлю тебя с автором?» Разумеется, предложение было принято с искреннею благодарностью. Через несколько дней после этого, вечером, вошел ко мне с земляком моим незнакомый господин, приветствовавший меня следующими словами: «Дай боже здравствовать, оце той самий Тарас, що ви хотіли з ним познайомиться».
        Беседа наша продлилась далеко за полночь, вращались около произведений и главного их предмета — дорогой обоим Украины.
        С первой встречи поэт не мог не заметить, что думы его и в то время производили на меня глубокое впечатление, и его добрая простая душа не могла не отозваться полным, искренним сочувствием.
        [В] продолжение семимесячного пребывания моего в Петербурге Шевченко часто посещал меня, принося почти каждый раз что-нибудь новое из своих произведений. Местность моей родины, в средине Малороссии, отдалена от всего ей иногородного, и еще не так давно в ней не было ни одного еврея, ни поляка. С другой стороны, с давнего времени существовало в ней учебное заведение, в которое почти из каждого уголка Украины вносились родные литературные элементы, усвоившиеся местным наречием, что естественно, вместе с влиянием науки, должно было способствовать чистоте, богатству и художественной отделке наречия; так думал М. А. Максимович, так был убежден Шевченко и на основании этих убеждений произведения его должны были подвергаться моей корректуре в видах очищения их от наплыва уродовавших родную ему заднепровскую речь полонизмов.
        Из написанных им в то время произведений на русском языке я помню прекрасную повесть в стихах «Слепая», написанную кипучим вдохновенным стихом, и мелодраму в прозе «Невеста», содержание которой отнесено к периоду гетманства Виговского, — образец неподражаемого неудавшегося Основьяненку искусства передавать местным русским языком быт Украины с полнейшим соблюдением оборотов родной речи и народного характера действующих лиц...
       
        А. Козачковский, Из воспоминаний о Т. Г. Шевченке, газ. «Киевский телеграф», 1875, № 25. Див. переклад.


        1 «Ластівка» — альманах, який видавався Є. Гребінкою у Петербурзі в 1841 р. Крім творів Л. Боровиковського, Є. Гребінки, Квітки-Основ’яненка, В. Забіли, І. Котляревського, П. Писаревського, О. Чужбинського, Т. Шевченка, С. Шерепери та інших, тут друкувались також народні пісні, прислів’я та казки.
        2 Зеленський — знайомий Тараса Шевченка і Андрія Козачковського, очевидно, студент Петербурзької медико-хірургічної академії.
shevchenko

7. О. О. КОРСУН. 2 травня 1842. Харків

 
        Харків, 2 мая 1842 року
 
        «Хоч круть верть, хоч верть круть» — як там кажуть. Надрукував був 600 книжок, думав: от добро! Купуватимуть та читатимуть наське слово! А я іще скомпоную другий, там третій... Та ще з картинками, та з... Афю-тю-тю! — Цур дурня!!! — Надрукував 600, продав 50, роздарив 200, а 350 не знаю, куди й діти. — Пани кажуть: «Нащо нам?! Хіба ми школярі, чи що?» — А пані кажуть: «Нет, не чытаю такых кныжок. Я тэрпэть не мóжу малосерыйського языку!.. Дівчино! Подвинь лишень коць! Ледащо!»
        Се одно, а отце друге: Вам ще досі не писав, бо думка була, щоб послать укупі з папером фабричним і банкового... Та бачите, що й досі, та й то, поздоров, боже, пана Короля, тільки тридцять; кажуть сучі сини: «Хай пришле книжки...»
        І так-таки: пришліть, будьте ласкаві, книжок: «Гайдамаків» штук 20 та «Кобзаря» так з 15, чи що — як знаєте; а таки опріче того, — мені один такий екземпляр «Кобзаря», як ви дали старому, бо сором сказати, у мене нема ніякого!!! Та не забудьте свій та Гребінкин портрети, та й ще що-небудь таки черкніть
 
        Вашому А. Корсуну.
 
        Кінчайте «Мар’яну». Ось-ось одправимо до Вас у Петербург другий «Сніп».
 
        Дописка на першій сторінці:
        Ради рóдини пишіть більш... Аркушів зо два, зо три: пишіть брате!

 
 
Collapse )
 
shevchenko

(no subject)

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [До укінчення Академії художеств, стор. 7]
       
       
III
       
        Річ зовсім натуральна, що ворожі рецензії на «Кобзаря» і на «Гайдамаків» не могли не вразити перейнятливої душі й чуткого серця Шевченка; не натурально б було, коли б вони не образили його самолюбства. Натурально було йому зайнятися бажанням довести рецензентам російським, що він спроможен писати і чужою мовою і що російською мовою може він орудувати добре, що він знає її, тямить 242. І от він береться за писання віршів і драм мовою російською. Ще р. 1841 посилав він до Квітки російські вірші своєї роботи. То була пісня з драми «Невеста», що перше була трагедія «Никита Гайдай». «Я її, — писав Шевченко, — перемайстрував на драму. Я ще одну драму майструю: називається вона «Слепая красавица». Не знаю, що з неї буде; боюся, щоб не сказали москалі: «Mauvais sujet», — бо вона, бачте, з українського простого биту». Не знаємо, що се була за драма. Драма на 3 дії «Назар Стодоля» — се та сама, що потім надруковано її по-українськи в перекладі самого автора. З того, що Шевченко написав мовою російською, надруковано за життя його тільки частину драми «Никита Гайдай» в «Маяку» р. 1841 да пізніше трохи поему «Бесталанный» 1844 р., видану тоді ж таки і окремо під назвою «Тризна». Усе останнє, написане Шевченком не по-українськи, а між ним і «Слепая», надруковано вже після його смерті. «Слепую» теж він хотів надрукувати ще р. 1842, але потім схаменувся. «Не хочеться її друкувати, — писав він 30 вересня р. 1842 до Кухаренка, — та не маю вже над нею волі. Переписав «Слепую» та й плачу над нею. Який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам черствим кацапським словом! Лихо, брате отамане! Єй-Богу лихо! Се правда, що, опріч Бога і чорта, в душі нашій є щось таке страшне, що аж холод іде по серцю, як хоч трошки його розкриєш. Цур йому: мене тут і земляки і неземляки зовуть «дурнем». Але ж хіба я винен, що я уродився не кацапом або не французом! Що ж нам робити, отамане-брате! Прати проти рожна чи закопатися заживо в землю! Дуже мені не хочетьтя друкувати «Слепую», та вже не маю волі».
        Ми відаємо вже, за що «неземляки» називали Шевченка «дурнем»: за те, що він, як їм здавалося, пишучи по-українськи, «уродовал русский язык на хахлацкий лад». А за що таким титулом величали його земляки, можна, здається, вгадати без помилки.
       
       
       
Collapse )


Collapse )



Попередня                 Наступна