Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845—1847), стор. 18]
 
 
        Того часу, себто на Різдвяні свята р. 1845 і з початку р. 1846, до Закревських хоч і приїздили декотрі з поклонників Бахуса і справляли знамениті свята «мочемордія», але ж Шевченко не раз у раз гуртовався до них, частіш і зовсім не приставав, уникав того товариства. Він більш перебував в жіночому товаристві; воно його більш вабило до себе. В гостинному покою пані Закревської Тарас поринав або в веселу розмову жіноцтва, або в прекрасну гру на роялі і співи самої Закревської і її гостей; а то й сам своїм гучним оксамитовим голосом співав українські пісні журливі. В такі години з товариства жіночого поклонники Бахуса жадним чином не спроможні були вирвати Тараса. Навпаки: «мочеморди» мусили самі приходити вже до жіночого товариства і просиджували тут геть за північ. Одного разу Закревські з своїми гостями поїхали верстов за десять до своїх кревняків. Там пані Закревська, розповідає Чужбинський, чудесно грала на роялі Шопенові твори. Шевченко був того вечора веселим і говірким. Звичайно, веселому в товаристві час швидко йде. Не помітили, як спізнилися. Тим часом розпочиналася хуртовина. Одначе на те, ні на пізню годину товариство Закревських не звернуло уваги і опівночі поїхали до господи. Небавом після виїзду розходилася страшенна низова фуга: вітер зривав сніг з землі, підносив його вгору, крутив його всіми сторонами, та, виючи і голосячи, носився над землею. Коні спершу добре бігли, але небавом кучер помітив, що збилися з дороги. Хотіли вертати назад, та ба! ніхто не тямив, в яку руку треба брати назад; вітер крутився і мінявся, виючи то з сього, то з того боку. Жіноцтво, своїм звичаєм, переполошилось. То була саме така пора (з початку січня),.коли голодна вовковня тиняється по степу. Що ж його діяти? Вже ж не стоять під фугою. Відважилися їхати навмання, сподіваючись, що кудись-таки та приїдуть, до якого-будь житла та приб’ються. Підпилий Закревський їхав окремо в кибитці, спав собі, нічого не чув, нічого не бачив. Ідуть, а хуртовина все більшає. Шевченко радив привернути до першої, яка зустрінеться, скирти сіна, розвести багаття та й грітися до світу. Жіноцтво на се не згодилося і казало їхати далі на око. Минула північ; шляху нема, вітер реве, замітаючи сніг. Шевченко, щоб підбадьорити товариство, завів «Ой не шуми, луже», а за ним і всі останні, але ж вітер ревів ще більш і не давав співати. Нарешті так закурило, що коні стали. Сани загрузли в замет: треба було злазити з саней й та вирятувати їх. Вирятовали. «А що, Тарасе? — спитав Чужбинський. — Не гаразд?» А Тарасові байдуже; не вважає він на хуртовину та своїм гучним голосом виводить:
 
                Ой которі поспішали,
                Ті у Січі зимовали,
                А которі зіставали,
                Ті у степу пропадали.
 
        Жіноцтво з переполоху починало перейматися розпукою, і Тарасові треба було ужити великої праці і вмілості, щоб заспокоїти перелякане жіноцтво. Скінчивши пісню, він почав імпровізувати вірші, але вітер так квилив, що квиління його покривало вірші і не давало їх чути... Нарешті помітили, що ген-ген в степу огонь блимає. Зраділи гаразд; значить, житло чиєсь недалеко; бери на огонь. Справді, небавом вибилися на великий київський шлях і прибилися до заїзду. Тут розжилися на самовар та й чаювали до світу. Того саме часу, як Шевченко з В’юнищ перебрався на Різдвяні свята р. 1845 до Закревських, княжна Варвара Рєпніна прислала до його звістку, що вона примірковала щось на користь Тарасових братів. (Лист княжни з тією звісткою відібрано у Шевченка під час ревізії і арешту; він і досі є в архіві колишнього «III отделения») 350.
        Не знати, що саме примірковала княжна; може, вона гадала збирати гроші на викуп з кріпацтва Тарасових братів. Та ледві чи так; бо, можна гадати, що за викуп їх Енгельгардт не загнув би більш того, скільки взяв за Тараса, а такі гроші княжні зібрати було б не трудно. Не кажучи вже про власні достатки Рєпніних, приятелями у неї були такі дуки, як Тарновський, Галаган, Борковський, Лизогуби і інш. Видавали вони з кишені по кільки тисячів на балі, і коли б вони справді бажали визволити Шевченкових братів з кріпацтва, так чи трудно ж би було кожному з них вийняти з кишені сотню чи дві карбованців...


 
 
 

        350 Матеріали архіву «III отделения» (пізніше — Департаменту поліції) були вилучені й опубліковані у 1906 — 1907 рр. — Ред.





Коментар

        ...княжна Варвара Рєпніна прислала до його звістку... — Мовиться про лист В. Рєпніної від 9 грудня 1845 р. з Яготина. (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 48).




Попередня                 Наступна
Tags: 1845, 1846, Закревська, Кониський, Рєпніна
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments