Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845—1847), стор. 17]
 
 
        У В’юнищах недуг так розходився, що поет мусив спинитися тут. Здається, що тут він просидів трохи чи не два тижні: у В’юнищах він 14-го грудня скінчив «Кавказ», а 17-го грудня, як бачимо з дати, написав « Холодний Яр».«Кавказ » стає нам новим свідком зросту і розширення ідеалів Шевченка: бачимо, що Тарасова муза, ширяючи високо поверх Кавказьких гір, вболіває за зневолених людей, до якої б народності вони не належали. Воля чоловіка, братолюбіє людей, положені на грунті національному, — от що стає, між іншим, ідеалом Шевченка. Поет тяжко вболіває, що українці примушені були воювати вольний народ Кавказьких гір і заганяти його в кошару неволі. Згадавши про свого приятеля графа де Бальмена, убитого на Кавказі, Шевченко тужить, що його загнали воювати черкесів і не за Україну, «а за її ката проливати кров добру, не чорну!» Не можна було Шевченкові не почути образи українському патріотизмові з того, що вольнії колись діти України, вольні козаки чорноморські, під проводом такого патріота, як Кухаренко, мусили йти нівечити волю черкесів на користь неволі й деспотизму. Поет справедливо вболіває, що де Бальмену «довелося пить з московської чаші московську отруту».
        Природою і долею кавказького народу Шевченко заінтересовався геть раніш; певна річ, спершу з оповідань Кухаренка, коли останній приїздив до Петербурга. Потім, коли Чужбинський вернувся з Кавказу, Тарас багацько розпитував у його про життя і побут черкесів, про природу Кавказу 347, і серце, і душа поета переймалися скорботними думками про долю вольнолюбних гірників. Коли недуг приковав Тараса до ліжка у В’юнищах, йому, згадуючи картини життя на зневоленій Україні, не можна було не перелетіти думками на Чорномор’я і на Кавказ! Скорботним сльозам за зрабований «чурек і саклю» не можна було не вилитися разом з слізьми за долю України, за долю цілої Росії, де
 
                ...Сибір неісходима,
                А тюрм, а люду! що й казать!
                Од молдованина аж до фінна
                На всіх язиках все мовчить,
                Бо благоденствує...
 
        Не скажу, чи довго Шевченко хоровав у В’юнищах. Звідтіль він поїхав в Яготин 348. Переїзд сей стався, в усякому разі, після 17-го грудня.
        Перечитавши ті твори, що написав Тарас у В’юнищах, легко зрозуміти потребу душі поета — спочити, потребу якої-небудь розваги, аби б вона розвіяла-розважила його тяжке становище духове. В тих творах бачимо і чуємо, що кожне слово тхне кервавими слізьми за чоловіка; з кожного слова дише глибокою любов’ю до України, взагалі до людей зневолених; з кожного слова поета плине палке, чисте бажання людям волі, світу і добробуту. Я бачу, які пекельні муки буяли в серці поета в ту хвилину, коли слаба з недугу рука його виводила:
 
                А тим часом перевертні
                Нехай підростають,
                Та поможуть москалеві
                Господарювати,
                Та з матері полатану
                Сорочку здіймати!
                Помагайте, недолюдки,
                Матір катувати...
 
        Де ж було Шевченкові знайти місце для спочинку? Недолюдки кишіли комашнею навкруги. Нарешті близилися Різдвяні свята: натурально було бажати провести їх серед веселого товариства; а в Яготині стояла ще журба, ще не минув рік після смерті князя Миколи. Тарас тямив, що і Закревський — недолюдок; але він тямив, як се свідчить нам і Чужбинський, що недолюдок Закревський став трохи не янголом, як прирівняти його до Лукашевича, до Родзянки і т. ін. «дітей України»... «В гостинному домі Закревських, — каже нам Чужбинський 349, — Шевченко був своїм, був наче у себе в господі». Тим-то з Яготина він поїхав до Закревських.
 
 
 

        347 Воспоминания... — С. [14].
        348 Киев[ский] телегр[аф]. — 1875. — № 25.
        349 Воспоминания. — С. 14 — 17.





Коментар

        У В’юнищах ... він просидів трохи чи не два тижні ... 14-го грудня скінчив «Кавказ»... — У зв’язку з ремонтом будинку Козачковського у Переяславі Шевченко на початку грудня переїхав у с. В’юнище до С. Самойлова, де жив і працював до 27 грудня, коли повернувся до Переяслава. 14 грудня — дата закінчення поеми «І мертвим, і живим...»; «Кавказ» же завершений 18 листопада в Переяславі. У Переяславі поет зустрів свята.
        «А тим часом перевертні // Нехай підростають...» — рядки з поезії «Розрита могила», написаної 9 жовтня 1843 р. в Березані.
        ...з Яготина він поїхав до Закревських. — З Яготина Шевченко поїхав на традиційне свято 12 січня 1846 р. у Мосівку, а звідти — в Березову Рудку до Закревських.




Попередня                 Наступна
Tags: 1845, Закревська, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments