Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Парубоцький вік, стор. 15]

       
        Як же він прийняв першу звістку про визволення?
        «Раз навесні сижу я, — розповідав Сошенко Чалому, — та малюю; вікно було відчинене, аж ось плигає в вікно Тарас, перекидає мій малюнок «Луку-євангелиста», кидається до мене на шию і гукає:
        — Воля! воля!
        — Чи не здурів оце ти, Тарасе? — питаю я у його, а він все гукає:
        — Воля! воля!»
        Нічого неправдоподібного тут нема. Одначе ж не можна пройти мовчки і повз те, що про се розповів Тарас в «Художнику» 168.
        Лотерею справили і заплатили Енгельгардтові гроші тоді саме, коли Тарас лежав у шпиталі. Про лотерею не відав і Сошенко. 22 квітня р. 1838 приходить до його від Жуковського цидулка, щоб завтра він невідмінно прийшов до Брюллова, а в P. S.—m’і стояло; «Приведіть з собою і його», — себто Шевченка. Сошенко догадався, про що річ, і кинувся до шпиталю порадувати Шевченка; але першим разом його туди не пустили, бо було ще вельми рано; а коли він, прийшовши другим разом, спитався поради лікаря, чи можна Шевченкові, що ще зовсім не видужав, розповісти про викуп його, так лікар відрадив, щоб радість не пошкодила одужанню Шевченка. Сошенко послухався і рушив до Брюллова. Коли прийшли сюди В’єльгорський і Жуковський, останній вийняв з кишені і дав йому згорнений вчетверо аркуш паперу. То була «відпускна» (акт визволення на волю), видана Енгельгардтом і посвідчена підписами Жуковського, Брюллова і В’єльгорського. Сошенко побожно перехрестився і тричі поцілував той акт!
        Заким Іван Максимович дожидав видужання Тараса і мордувався нетерпелячкою порадувати його, вістка про визволення дійшла до Ширяєва, котрому сказав про се сам Енгельгардт, вимагаючи знівечення контракту. Ширяєв пішов до шпиталю і про все розповів Шевченкові. Другого дня приходить Сошенко провідати недужого Тараса. «Чи правда, що казав мені Ширяєв, що мене визволили, що...» — спитався Тарас і не договорив! Ринули сльози і не дали говорити.
        За кільки день Тарас вийшов з шпиталю на кватиру до Сошенка. « Він був цілком щасливий. Радість його переходила в тиху радість, що усміхається... Брався до роботи; але робота не йшла! Покладе він свій малюнок в портфель, звідтіль візьме відпускну, перечитає її, перехреститься, поцілує її і заплаче».
        За кільки день після виходу з шпиталю, коли Шевченкові справили путящу одежину і коли акт визволення був вже затверджений урядом, так як про те прописано в законі, Сошенко пішов з Тарасом до Брюллова, і «з того дня, — каже Тарас і в автобіографічному листі, і в «Художнику», — я став ходити до Академії художеств і небавом зробився одним з люблених учнів-товаришів Брюллова» 169.
        Бачимо, що з крепацтва «двері на волю» відчинилися Шевченкові через 24 роки і два місяці без двох день з того часу, як його мати повила у Моринцях! З Моринець у Вільну, у Варшаву, у Петербург — от який довгий шлях мусив Тарас зміряти на своїм парубочім віку, доки вийшов на волю! А чи за оті трохи не дев’ять тисяч днів крепацтва, чи зазнав він хоч дев’ять годин щасливих? Овва! Сміливо можна сказати: ні! Такі люде, як Шевченко, в неволі не можуть бути щасливими. Щастя в неволі коли й зазнають, так хіба тільки самі
       
        Раби з кокардами на лобі,
        Лакеї в золотій оздобі...
       
        Крепацтво не зламало великої душі і доброго серця Шевченка, але воно лишило і не могло не лишити свого сліду тяжкого. Як і в чому відбився сей слід, се ми побачимо далі.



        168 Кобзар. — Т. III. — [(Художник). — С. 31 — 36].
        169 Кобзар. — 1876. — Т. II. — Автобіографія; Кобзар. — Т. III. — Художник.

       
       

       
Попередня                 Наступна
Tags: 1838, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments