З Києва в Густиню треба їхати на Прилуку. Тарас зупинився в Прилуці; взяв з собою щирого українця і знавця рідної старовини протопопа Іллю Бодянського і вкупі з ним поїхали в Густиню. Густиня за Прилукою верстов п’ять буде. Ще під кінець XVIII віку рука вінценосної гнобительки української волі і культури скасовала була Густинський монастир яко монастир. Одначе будівля його була доволі міцною, бо, простоявши майже без догляду більш ніж піввіку, вона не знівечилася. Спочатку рр. 40-х комусь соромно стало за зневагу українських народних святощів. Не скажу, з чийого приводу заходилися оновляти Густинський монастир. Оновителем прислано з Нижнього Новгорода суворого росіянина черця Паїсія. Паїсій оновленням своїм виявив сущий вандалізм, властивий взагалі черцям в Росії, скоро вони приїдуть на Україну господарювати по стародавніх монастирях наших. Першим ділом таких оновителів — знівечити в монастирі і по церквах його усе, що нагадує українську окремість, усе, що не підходить під міру і смак московсько-візантійського чернечого деспотизму й аскетизму. Так діяв і Паїсій в Густині. Стародавні фрески по стінах в церквах монастирських він звелів малярам позамазувати. Але вандалізм його на тому не спинився: він велів знівечити і патрет Михайла Вишневецького, а потім добрався і до кісток небіжчиків, похоронених навіть в церкві. Під вівтарем головної церкви був склеп родинний прилуцьких полковників Горленків. Склеп велено знівечити: кістки померших, що покоїлися в тому склепі, зсипали десь у кутку в один гурт, а склеп засипали і замуровали. Не пошановали навіть святих образів: дорогоцінні шати з гербами гетьмана Самойловича і полковників Горленків поздіймали з образів і попереливали... Одно слово: справили «обрусеніє»!
Шевченко бачив Густинський монастир, коли «обрусеніє» не було ще справленим до краю. Монастир нагадав Тарасові «суще абатство сенклерське: тут є і рів глибокий та широкий, що наливався колись водою з тихого Удаю; є і вал, а на валу тому високий з цегли мур зубчастий з внутрішніми ходами і з бойницями; є безкраї підземелля і склепи, а на цвинтарі поміж величезних дубів суховерхих намогильні плити, що повростали в землю» 340.
Шевченко змалював в Густині вид з головної церкви в монастирі, вид з трапезної церкви і вид брами з розваленою на ній церквою св. Варвари.
340 Ibidem . — С. 590.
Шевченко змалював у Густині... — Див. VII. — Кн. 2. — №№ 204, 205, 228, 317.
Попередня Наступна
