Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845—1847), стор. 7]
 
 
        У Закревських, певне, Тарас теж перебув нещодовго і в гурті з ними поїхав на знаменитий тоді ярмарок в Ромнах. Ярмарок сей відбувався об Іллі (20 липня) і стояв цілий місяць. Ярмарок той мав велику вагу, найпаче для панів Лівобережної України. Тут пани спродували різну худобу, надбану за рік кріпацькими руками: збіжжя, льон, вовну, тютюн і т. ін. Набравши грошей, пани куповали тутечки ж запас, теж трохи що не на рік, усякої бакалії, потрібної для свого життя по селах. Пані і панночки дбали про свій модний крам і т. д. Одно слово, Роменський ярмарок був тоді осередком купівлі і продажу усячини, яку Лівобережна Україна продавала і куповала. Разом з тим ярмарок був і карнавалом про лівобережне панство: пани і полупанки з своїми родинами, кому і як спроможно було, переводили на ярмарку і марновали різні продукти кріпацької праці людей. На ярмарок, звичайно, приїздила трупа драматична і хори московських циган веселити українське панство хижими «концертами». Готелів про всіх приїжджих браковало: звісно, готелів треба було тільки під час ярмарковий, бо на останні одинадцять місяців місто пустіло: готелі стояли б порожніми. Ромни — місто невеличке, через що під час з’їзду ярмаркового більшість міської людності перебиралася жити в комори, а світлиці свої наймала приїжджим, беручи з них великі гроші. Через те з приїжджого панства тільки самі багатирі спроможні були найняти собі кватири в домах; та й то по таких кватирах перебувало майже саме жіноцтво. Мужчини привозили для себе і розпинали на ярмарковому майдані катраги, шатри, а то й просто намети — і тут вже справляли ярмаркове свято Бахуса.
        Приїхавши в Ромни подивитися на лівобережний «карнавал», Шевченко перебув тут тільки три дні в катразі Павла Вікторовича Свічки. Свічка сам каже, було, про себе, що він «недогарок великої свічки і недогарок лоєвий». На ярмарку Шевченко вперше бачив геніального артиста українського Соляника 322 в ролі Михайла Чупруна (жарт Котляревського: «Москаль-чарівник»).
        «Мені, — згадує в своїх «Записках » Шевченко 323, — здавалося, що Соляник вдавав Чупруна більш за Щепкіна природно і хупаво». І циган московських вперше тоді бачив і чув Шевченко, — «бачив, як вони гарцювали перед ремонтерами і іншою п’яною публікою; чув, як вони насамкінець свого хижобрудного концерту співали:
 
        Не пылит дорога» — і т. д.
 
        Циганські концерти на художницько-поетичну душу Шевченка робили вражіння прикре. Згадуючи про їх через 12 років, він пише: «Чи гадав коли великий германський поет, а за ним і великий Лермонтов, що їх глибокопоетичні вірші співатимуть отак хижо п’яні цигани перед оравою п’яних ремонтерів? їм і в сні не ввижалася така пародія брудна!»
 
 
 

        322 Карпо Трохимович Соляник [Соленик. — Ред.] родився р. 1811. На 18 році свого віку він вступив на математичний відділ Віденського університету, але не скінчив його, бо р. 1832 університет той цар Микола скасовав. З університету Соляник пішов в трупу Штайна [Штейна. — Ред.], що перебувала в Харкові. Спершу він став за суфлера, але суфлеровав недовго і р. 1832 вперше бачимо його наймення на афіші в ролі слуги Провори в комедії Шепталова «Неслыханное диво, или Честный секретарі»». Через два роки актор з Штайнової трупи Млотковський організовав власну трупу; до неї вступив і Соляник. Трупа переважно перебувала в Курському. Року 1841 Карпо Трохимович побрався з харківською акторкою Протасовою. З того часу він грав з різними трупами в Києві, в Вороніжу, в Полтаві, в Кишиневі, в Одесі, але переважно в Харкові. Року 1837 довелося йому з трупою Єрохіна бути у Вознесенському під час перебування там царя і грати там разом з Щепкіним. Соляникова гра так подобалася публіці, що його запрошувано до Петербурга на столичну сцену. «Ні, — відповів на те Карпо Трохимович, — я українець: люблю Україну і мені вельми жалко було б покинути її». В Харкові наймення Соляника було незвичайно популярним; публіка щиро вітала і шановала його. Навесні р. 1851 він занепав на сухоти і вмер 4/19 жовтня того ж року. Опріч артистичної кебети, Соляник вславився за свою добру, просту і благородну вдачу. Його добрість і чесність були популярні в Харкові не менш, як його артистична гра на сцені. Якою великою була слава Соляника яко артиста, можна знати з того, що Гоголь, піклуючись ставити в Петербурзі першим разом свого «Ревізора», клопотався, щоб покликати Соляника, хоча очевисто його й не знав. Без порівняння незабутнім був і буде Соляник в українських ролях: Макогоненка («Наталка Полтавка»), Чупруна («Москаль-чарівник»), Стецька («Сватання на Гончарівці») і Шельменка («Шельменко — волосний писар» і «Шельменко-денщик»). «В тих ролях, що грав Соляник, особа українця виходила не в’ялою, — каже Мизко в «Основі» 1861 р. [кн.-II, с. 183], — не простосердою, немов дурень, а повною життя внутрішнього і глузду». В історії театру українського Соляник повинен зайняти перше місце яко артист з такою сценічною кебетою, якої ні до його, ні після його ще не було на Україні.
        323 Записки... — С. 75. — [Запис від 20 лип. 1857 р.].





Коментар

        На ярмарку Шевченко вперше бачив геніального артиста українського Соляника (Соленика. — Ред.) в ролі Михайла Чупруна. — Це було 24 липня 1845 р. (Пилипчук Р. Я. Т. Г. Шевченко в Ромнах. — Рад. літературознавство. — 1979. — № 5).




Попередня                 Наступна
Tags: 1845, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments