Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Парубоцький вік, стор. 13]


        Брюллов з Жуковським скомбінували стежку, щоб нею вивести Тараса з розпуки до життя, вивівши з пекла крепацтва на волю. Брюллов заходився намалювати портрет Жуковського, пустити його в лотерею і на зібрані гроші викупити Тараса. Але ж — і на се треба було часу; а становище Шевченка, журба його і сум ставали щодня виразніші і більш лякали Сошенка. Місяць, на який Ширяєв відпустив його, близився к кінцю... За три дні до кінця, коли Шевченко прийшов до Йвана Максимовича, останній здивувався: такий він був блідий і збентежений!... Сошенко покликав лікаря Жадовцева. Лікар спостеріг у Тараса горячку і порадив вирядити його до шпиталю. Тарас тяжко занедужав!
        Заким він лежав в шпиталю, справа з портретом Жуковського і лотереєю доходила до краю. З легкої руки Мартоса 160 Тарасові біографи, а з ними і д. Чалий 161, розповідають випадок, що нібито прискорив справу з лотереєю і викуп Тараса. Розказують, що якийсь єнорал в кінці р. 1837 чи з початку 1838 загадав Шевченкові зробити олійними красками портрет з його, та потім і не схотів взяти його. Тоді Шевченко, замазавши на тому портреті атрибути єноральські, продав його в цирульню на вивіску. Єнорал люто розгнівався і вдався до Енгельгардта, щоб продав йому Тараса. Заким вони торгувалися, Шевченко довідався про се і, тямлячи, на що йому треба сподіватися, коли єнорал його купить, кинувся до Брюллова, благаючи спасти його. Брюллов переказав про се Жуковському, а той — цариці, і от, Енгельгардтові наказано б то було, щоб він спинився продавати Шевченка.
        Уважаючи на те, що про сей випадок д. Маслов, автор коротенького життєпису Шевченка, чув від художника Жемчужникова і від княжни Рєпніної, — д. Чалий каже, що вчинок з портретом єнорала факт певний. Тим часом д. Чалий не звернув уваги на споминки Костомарова, надруковані за шість років раніше за його (Чалого) «Свод материалов» 162. Костомарів каже про сей випадок: сам Шевченко говорив йому, що з ним нічого й похожого не траплялося, що се переказ чи вигадка стара, істоптана, давно вона кружає між людьми і хтось припасував її до його зовсім не до речі 163. Яка се справді давня і повсюдна вигадка, так досить сказати, що в тій чи в іншій формі я чув її про кого-будь з місцевих малярів — і в Полтаві, і в Катеринославі, і в Херсоні, і в Чернігові, навіть в Воронежі і в Вологді. Нарешті, ще як був я дитиною і ходив р. 1845 учитися до повітової школи у Ніжині, де той самий Іван Максимович Сошенко був учителем «чистописання и рисования», так між школярами чув я той самий анекдот про Сошенка, тільки що дітвора самий вчинок переносила вже з Петербурга до Києва. Тим-то Сошенко про таку пригоду з Шевченком нічого й не розповідав д. Чалому.


        160 Вестн[ик] Юго-Зап[адной] России. — [1863. — Кн. V.] — С. 42
        161 Чалий, с. 30.
        162 [Жизнь и произведения... Шевченка]. — Ред.
        163 [Костомаров М. І. Споминки про Шевченка. — Кобзар. — Прага, 1876. — Т. II. — С. VII]. — Ред.

       
       


Попередня                 Наступна
Tags: 1837, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments