Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845—1847), стор. 1]
 
 
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
під час перебування на Україні
(1845 — 1847)

 
 
І
 
        В 24 день березіля р. 1845 Шевченко рушив з Петербурга на Україну 305. По дорозі спинився в Москві; бачився тут з своїми приятелями професором Бодянським, артистом Михайлом Щепкіним 306 і з іншими. Щепкін був «світлим, свіжим, бадьорим, добрим». В Москві був недовго — виїхав в кінці березіля; їхав почтовими кіньми гостинцем через Тулу, Орел на Глухів. Хоча з Москви до Орла тільки три сотні верст, але поет каже, що він їхав би то три тижні і в дорозі набрався великого лиха. Звісно, навесні; вода і болото пойняли шлях, кілька разів віз перекидався і поет мусив купатися в калюжах, падаючи з воза. Харчі, яких набрав з Москви на дорогу, теж падали кільки разів з воза, попсовалися; Тарас мусив повикидати їх, а через те довелося, як каже він, подорожувати «на харчах святого Антонія». В Тулі, коли він сидів в готелі, якийсь чоловік приніс до його продавати рушницю і заправив за неї три карбованці. Тарас, не роздивляючись рушниці, купив її за карбованця. Доїхавши до Орла і зраховавши свої гроші, Тарас побачив, що з тієї сотні карбованців, з якою він виїхав з Москви, у його лишилося ледві 2½ карбованці. Значить, далі їхати почтовими кіньми ні з чим вже було; а проте він з тих 2½ карбованців купив собі ще «гармонійку» за карбованця.
        Тоді поєднав якогось фурмана Єрмолая і поїхав далі на Глухів, умовившись, що гроші заплатить, приїхавши. На якомусь заїзді, вже біля Есмані, коли стали вони, щоб погодовати коней, ні у фурмана, ні у Шевченка нічим було заплатити за сіно. Тарас імкнув, що отут-то і здасться ота придбана їм у Тулі нікчемна рушниця; він сподівався лишити її господареві заїзду в застанову, доки, приїхавши на хутір до свого знайомого Віктора Олександровича, пришле гроші. Тим часом, доки коні їли, Тарас заходився вчити господарську дівчину грати на гармонійці. Наука пішла добре; гармонійка подобалася господареві заїзду Омелькові Туману, а коли заграла на неї Олена, старий Туман спитав Тараса:
        — Чи не продасть він тієї музики?
        — Продати я її не продам, а коли хоче Олена, я їй подарую; а ти, діду, купи у мене рушницю.
        Дід огледів рушницю і мовив: «На чорта мені ваша тульська рушниця, коли я і стреляти не вмію».
        Мусив Тарас признатися, яке у його безгрошів’я. Дід усміхнувся і мовив: «Ну, Олено! Музика наша, неси її в хату». Таким чином поквітовали за сіно і Тарас поїхав далі на хутір до свого приятеля, що жив верстов за дві до Глухова.
        Се було в суботу перед Великоднем 307 (значить, 14 квітня).
 
 

        305 Зоря. — 1894. — Ч. 5; Поэмы и повести... — С. 364 — і далі.
        306 Кобзар. — Т. III. — Записки... — С. 45. — [Запис від 4 лип. 1857].
        307 [Поэмы и повести (Капитанша)... — С. 378].





Коментар

        В 24 день березіля р. 1845 Шевченко рушив з Петербурга на Україну. — П. Жур за хронікою у «Прибавлениях» до газети «Санкт-Петербургские ведомости» від 27 березня 1845 р., де між вибулими 25 березня зі столиці значився відставний майор Лук’янович, точно встановив дату виїзду Шевченка, який їхав разом з О. А. Лук’яновичем через Москву, Орел, Кроми, Есмань, Глухів, Кролевець, Батурин, Миргород у маєток Лук’яновича — с. Марійське; на Великодніх святах був у Яготині — 15 — 17 квітня 1845 р. (Жур П. В. Дума про Огонь. К., 1985. — С. 24 — 48). О. Кониський надто звірився на художній опис подорожі на Україну, зроблений Шевченком у повісті «Капитанша».
        ...він ще до Великодніх свят приїхав до Києва... — П. Жур аргументовано довів, що Шевченко прибув до Києва не пізніше 22 квітня, вже після свят (П. Жур. Дума про Огонь, с. 48 — 60). За спогадами родичів поета, він знову відвідав Кирилівку; про це непрямо свідчить і запис в альбомі 1845 р.: «Отец Иеремия Обидовский, протоиерей села Лузановки Черкасского уезда» (VII. — № 210; Т. Г. Шевченко: Біографія, 1984, с. 128), тобто він незаперечно побував на рідній Черкащині. Далі, як вважає П. Жур, він через Київ перебрався на Лівобережжя й вирушив на Полтавщину, — спершу в Прилуки, розшукуючи археологічні пам’ятки й описуючи їх — за завданням Археографічної комісії, хоч офіційно його оформлено співробітником у грудні 1845 р. Першою такою пам’яткою був Густинський монастир, де у січні 1845 р. поховано батька В. Рєпніної — князя М. Г. Рєпніна-Волконського, якого поет шанував і любив.




Попередня                 Наступна
Tags: 1845, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments