Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [До укінчення Академії художеств, стор. 22]
       
       
        Далі відомо нам, що під кінець листопада р. 1844 Шевченко був вже в столиці. Подорожуючи по Україні, він довгий час не обзивався до Кухаренка; нарешті 26 листопада він пише до його: «Оце другий рік, як я не балакаю з тобою, а чому, і сам не знаю... вернувшись оце в Петербург, заходився гравіровати і видавати в картинах останки нашої України. На тім тижні вийде шість картин» 296.
        Таким чином, бачимо очевидну помилку у д. Чалого 297, що «поет наш цілу зиму р. 1844 перебував в Яготині, загарливо прихилившись до освіченої і гостинної родини Рєпніних». До речі помітити і другу помилку: на тій самій стороні своєї книжки д. Чалий розповідає, що любов і шановання до «ветхого деньми» князя Миколи Рєпніна визначив Шевченко між іншим і тим, що раз якось в переддень Нового року, коли князь, йдучи спати, зайшов до своєї доні сказати їй і її гостям «на добраніч», дак Шевченко кинувся чуло обнімати його, палко поцілував його в руку і мовив потім: «Отаких старих я дуже люблю». Все оце річ неможлива, але тільки не в переддень Нового року. Ми вже знаємо, що Шевченко спізнався з Рєпніним влітку р. 1843 і перед Новим, ні 1844, ні 1845 р., він не був в Яготині, а був у Петербурзі.
        За життя князя Рєпніна Шевченко в листопаді р. 1844 був в Яготині останній раз. Під кінець грудня князь занедужав; а в січні р. 1845 княжна писала до Тараса: «Виплачте пісню на пам’ять про чоловіка, що ви так уміли любити і шанувати. Мого доброго тата нема вже між нами. Після довгого і тяжкого недугу він віддав богові душу 7 січня». Перегодом, 22 лютого, княжна переказує Тарасові, що коли з Яготина перевозили тіло її тата в Густиню, щоб там похоронити в монастирі, так скрізь по дорозі народ виявляв свій жаль, а в Прилуці народ випряг коней і, не вважаючи на страшенну хуртовину, самотужки повіз сани з труною. Потім того княжна ще тричі писала до Шевченка, питаючи, чого він замовк і не пише? Очевидна річ, що душа поета, переживши журливі звістки з Яготина, нирнула туди, де живою цівкою било живе життя. Річ натуральна: живий живе гадає.
        Перш за все Шевченко, як ми бачили вже, був заклопотаний виданням «Живописної України». Друге знов, земляки заходилися на різдвяних святах спорудити в Медицинській академії українські спектаклі. «Я думав, — писав Тарас до Кухаренка, — ушкварити твій «Чорноморський побит»; але вже пізно тепер; піде на Великдень; а тепер учать «Москаля-чарівника», «Сватання на Гончарівні» і мого «Назара Стодолю» 298. Сю драму з мови московської Тарас переложив на мову українську 24. X — 9.ХІ 1844 . Значить, спектаклі забирали немало часу у Шевченка: а головна річ в тому, що він яко натура глибоко перейнятлива, бачачи, що його «огненне слово» серед молодіжі в Петербурзі глибоко зворушило національне почуття, рвався ще більш гуртувати українців, більш виховати і гартувати в них святе почуття національне. Ентузіазм молодіжі так пронизував і самого Шевченка, що він в листі до Кухаренка писав: «Якби ти знав, отамане, що тут робиться! Тут робиться таке, що цур йому й казати! Козацтво ожило!..
       
        Оживуть гетьмани
        В золотім жупані,
        Прокинеться доля,
        Козак заспіва:
        Нема в краю нашім
        Ні німців... 300
       
        До сього часу припадають і останні роботи Шевченка в Академії; бо диплом на звання «свободного художника» присуджено йому радою Академії в березілі р. 1845.
        Хто був у школі взагалі, той добре відає, що відсвяткувати скінчення школи — річ звичайна; можна сказати, що се потреба психічна; найпаче вона властива і потрібна яко спочин, яко перехід до життя нового таким перейнятливим душам, як Шевченко. Натурально, що й Шевченко як «здав екзамен» (на жаль, не відаємо, коли саме), так наробив такого, що сором і згадувати. Опам’ятався тільки тоді, як минуло два тижні. Хазяйка і перекугацик почали править набор. «Спас мене, — признається Шевченко, — Полевой. Задумавши видати 12 полководців, він заказав мені патрети. Взявши завдаток, я поквітував довги». Оце видання було зроблено доволі розкішно, на гарному папері; ціна йому була вельми висока — п’ять руб. Було воно присвячене царю Миколі. Рекламовано, що патрети зроблені «відомим художником Шевченком» 301.
        Вже і се такий факт, свідок слави і популярності Шевченка яко художника, що нехтувати його не можна.
        Тут треба зауважити ще на одну помилку Шевченкових біографів: вони кажуть, що Тарас звання «свободного художника» одержав р. 1843. Тим часом, постанова Академічної ради про признання за Шевченком права на се звання відбулася 22 березіля р. 1845. Академія своїм звичаєм видала Шевченкові на се звання і диплом, чи атестат. Чудна доля сталася з тим дипломом. В грудні р. 1846 Шевченко, просячи собі посаду професора малювання при київському університеті, подав свій диплом кураторові київського учебного округу. Перегодом, коли Шевченко був вже на засланні, дак прохав своє військове начальство відібрати з Києва і доручити йому той диплом. Новопетрівський комендант майор Усков 7-го січня (ст. ст.) р. 1855 написав про се до київського куратора. Куратор відповів, що Ускову треба в сій справі «вдатися через начальство», себто написати до батальйонного командира, а той до полкового і т. д. Не скажу, чи послухався Усков такої чудної поради, чи ні; але річ про Шевченків диплом так і принишкла до р. 1891, коли в «Галицькій Русі» якийсь М. В. Домбровський оповіщає, що Шевченків диплом у його: до його він перейшов від дядька, діставшись йому від якогось урядника, що дістав його з канцелярії київського куратора після того, як Шевченко опинився на засланні. Тепер стала ясною і відповідь куратора Ускову: якийсь урядник «взяв» нишком з канцелярії куратора Шевченків диплом.
        На другий день після постанови Академії Шевченко 23 березіля писав до Кухаренка: «Я сьогодні Петербург покидаю. Літом буду в Таганрозі. Напиши до мене, як там шлях знайти до твого гнізда, бо мені дуже треба побачитися з тобою. Я якось писав до тебе, та, мабуть, не дійшло, або ти запишався, або тобі ніколи і ждеш півтора року, щоб заплатити мені, так як я за твоє сало ласку і добре слово заплатив. Не згадуй злого, а пом’яни добре і напиши мені, хоч де ти живеш, щоб я знав, як долетіти до тебе. Пиши до мене в Миргородський повіт, в село Маринське 302 на ім’я Александра Андрієвича Лук’яновича 303.
        Р. 1844 теж небагацько написав Шевченко: опріч віршів «Чигирин» і «Сон», він переложив на рідну мову «Назара Стодолю» і написав поему «Наймичка», опріч того, переложив з Давидового Псалтиря кільки псалм. Куліш 25 мая р. 1845 про ті переклади писав до Бодянського 304, що Шевченко переложив псалми 146, 149 і інші «с блистательным успехом». На жаль, переклад псалму 146 досі не був надрукований і не відомо, чи він у кого зацілів.
       
       
       
       

        296 [Правда. — 1895. — № 74. — С 143. — Лист від 16 листоп. 1844 р.].
        297 Жизнь и произведения Шевченка. — С. 41.
        298 [Лист до Я. Г. Кухаренка від 26 листоп. 1844 р.] — Правда. — 1895. — № 74. — Ред. [С. 143].
        299 ЗНТШ. — Т. VIII. — С. 9.
        300 [Лист до Я. Г. Кухаренка, написаний у грудні 1844]. — Зоря. — 1895. — Ч. 5. — [С. 88].
        301 Див.: т. VII. — Кн. 1. — №№ 98 — 109.
        302 С. Мар’їнське. — Ред.
        303 Джерело вказано помилково; текст поданий, ймовірно, за копією листа, виконаного М. Крамаренком (М. О. Дикаревим). — ІЛ. — Ф 77 — 127. — Ред.
        304 Русский архив. — 1891. — Кн. II — С. 292 — [29]3.





Коментар

        За життя князя Рєпніна Шевченко в листопаді р. 1844 був в Яготині останній раз. — Насправді Шевченко у Рєпніних зустрів Новий 1844-й рік і виїхав з Яготина не раніше 10 січня 1844 р. (Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 54).
        ...він в листі до Кухаренка писав: «Якби ти знав, отамане...» — Йдеться про лист Шевченка до Я. Г. Кухаренка, датований орієнтовно груднем 1844 р.
        ...майор Усков 7-го січня (ст. ст.) р. 1855 написав про се до київського куратора. — Лист І. Ускова див.: Тарас Шевченко: Документи..., 1982, с. 265 — 266; відповідь з канцелярії куратора Київського учбового округу — с. 266; текст атестату на звання некласного художника, з датою — 10 грудня 1845 р., — там же, с. 73.
        ...Шевченко переложив псалми 146, 149 і інші... — А також псалми 1, 12, 43, 52, 53, 81, 93, 132; замість 136-го псалма біограф помилково назвав 146-й. Повний текст циклу «Давидові псалми» у складі збірки «Три літа» став відомий 1907 р. після того, як заходами А. М. Марковича з архіву департаменту поліції (колишнього III відділу) вилучено й опубліковано Е. Щоголевим та Я. Забілою автографи Шевченка, що знаходилися у справі «Об Украйно-славянском обществе» (1847).
       





Попередня                 Наступна
Tags: 1844, 1845, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments