Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Петербурзька діаспора

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Парубоцький вік, стор. 9]


VI
       
        В Петербурзі завжди перебуває велика сила українців 155; чимало їх було і того часу, про який у нас бесіда; були між ними письменники, педагоги, художники і, вже річ звичайна, найбільш урядників: в синоді, в сенаті, по канцеляріях міністрів і т ін. Ледві чи є в світі друга така нація щоб її інтелігентні люди жили так врозтіч, як українці, доки вони живуть на рідній землі, так мовити, у власній господі. Не до речі б було тут здіймати широку бесіду про те, що спричинювалось і спричинюється такій розтічі, але не мож на не вказати на одну найголовнішу рису яко на прародительку розтічі нашого часу — се брак самосвідомості національної, або інакше, густа хмара темноти національної, а через те і нетямок дійсних першорядних інтересів України. Отже, скоро доля закине українця на чужину, тут — інші обставини життя, інші умови, чуже сонце, чуже небо, чужі люди, чужа мова і психологія — все оце зразу розбуджує в українцях інстинкти національні і оця незрима сила стягує українців докупи, гуртує їх і вони пильнують визначити себе навіть прилюдно, що вони «хахли», і часом визначують так не добре задля української ідеї, що не можна тоді не сказати: бодай би ви на світ не родилися. В роках тридцятих нашого віку бачимо в Петербурзі між освіченими українцями, що в житті Шевченка мали більшу чи меншу вагу, письменника нашого Гребінку, художника і секретаря Академії художеств Григоровича і ін. Гребінка, покинувши службу військову, був тоді урядником в комісії «духовных училищ» 156. Ще року 1834 він видав в Петербурзі перші свої байки українські під назвою «Малороссийские приказки», а року 1836 видав їх вдруге і окремо переклад поеми Пушкіна «Полтава». Певна річ, що Шевченко, ще до знайомості з Сошенком, читав Гребінчині твори і впивався їми, бо вони живо переносили його на рідну Україну під рідну стріху. Василь Григорович був вже кільки років конференц-секретарем Академії художеств. З обома їми Сошенко був знайомий і познайомив з ними і Шевченка, розповівши їм і про його гірку долю, і про його незвичайну кебету.
        В товаристві оцих двох людей Тарасові поталанило спізнати знов інших освічених людей; знаменитого тоді художника Карла Брюллова і московського поета Василя Жуковського — напівукраїнця і інших. Брюллов, Жуковський та граф В’єльгорський більш за всіх спричинилися визволенню Шевченка з крепацтва. Про першу знайомість з Брюлловим Шевченко в «Художнику» ось як розповідає: раз якось Брюллов зайшов до Сошенка, він любив провідувати своїх учеників. Вони умовилися йти увечері в театр. Треба було послати записку по білети. Брюллов написав її. У Сошенка тоді саме був Шевченко, але він доти не знав ще особисто Брюллова. Сошенко прохав. Тараса збігати з запискою. Шевченкова твар зацікавила Брюллова; заким Тарас ходив з запискою, Брюллов розпитав у Сошенка: хто він, роздивився його малюнки; з них спостеріг кебету і, сказавши Сошенкові, що про Тараса треба подумати, прохав привести Тараса до його (Брюллова) на квартиру. Небавом після того Шевченко був вже в квартирі Брюллова...
       
       
        155 Нині, кажуть, в Петербурзі більш 20 000 українців.
        156 Ліцей князя Безбородька. [Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко. — Изд. 2-е — Спб., 1881. — С. 279].

       
       
       
Попередня                 Наступна
Tags: 1836, 1837, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments