Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [До укінчення Академії художеств, стор. 14]
       
       
        З споминок Чужбинського знати, що пани радо вітали Шевченка і один перед другим кликали його до себе. «В Лубнах один пан покликав нас, — розповідає Чужбинський, не йменуючи того пана, — обідати. Ми прийшли доволі ще рано. В прихожій на лавці дрімав слуга. Господар, визирнувши з дверей і помітивши, що слуга спить, розбудив його по-своєму власною рукою. Тарас почервонів, надяг шапку і пішов геть собі. Скільки не прохали його, він не схотів вернутися. За те ж пан той, людина темна, і пімстився потім і немало горя заподіяв нашому поетові» 267.
        Їздячи тоді з Шевченком, Чужбинський спостеріг, що Тарас, хоча і здавався людиною одвертою, але не любив висловлюватися. Раз якось восени, п’ючи чай на селі у Чужбинського, Тарас почав розказувати йому своє минуле життя, розказував до світу і «тоді тілько, — каже автор споминок, — я вповні зрозумів Шевченка» 268.
        Ледві чи було воно так справді, як розповідає Чужбинський! Коли б Шевченко розповів йому своє минуле життя, так чом же Чужбинський не розповів того в своїх споминках? Кожному геть інтересніше б було довідатися від Чужбинського про життя Тараса в кріпацтві у Енгельгардта і у Ширяєва, ніж про те, як автор споминок і Шевченко пили уночі чай! Що Афанасьєв-Чужбинський вельми любив чай, і той чай, властиво самовар, надавав йому натхнення поетичного, про се розповів нам і сам Шевченко в своєму журналі. Так він пише: «Самовар своїм сичанням підбиває до діяльності. Самому на собі не довелося мені зазнати впливу самовара, а запевнився в сьому чарівному впливі на других. Во дні они був у мене приятель Афанасьєв-Чужбинський. Р. 1846 доля звела нас в «Царгороді» (готель в Чернігові). Доля затягла мене в Чернігів в справах моєї служби 269, а його, як він сам казав, поривання серця. Я знав його за невпинного і невиводного віршотворця, але я не відав, яка потайна підойма надає руху тому невтомному натхненню його. Оцією підоймою був йому самовар. Спершу я тямив: чому мій товариш не робить так, як я, що коли забажаю чаю, так кажу подати собі з буфету, а він ні; він каже подати собі самовара. А потім вже бачу, що він загадує подати собі не самовар, а натхнення. Спершу я дивом дивував: звідкіль у його, з якого джерела випливають отакі довженні вірші, а потім бачу: еге, скринька відмикається дуже просто... Вкупі з ним ми прожили великий піст. Не було в Чернігові панночки або молодиці, навіть старої баби, щоб він не написав їй в альбом віршів; та не на чотири рядки (він дрібницею нехтував), а величезну ідилію, а коли у якої чарівниці бракувало альбому, так він тоді на шістьох чи й більш аркушах просто підносив найсентиментальніше посланіє» 270. От через що я й певен, що Чужбинський помилився, думаючи, що він спізнав Тараса внутрішнього, спізнав його душу і сприятелився з Шевченком. Знаючи, якої Шевченко був думки про Чужбинського яко про чоловіка і про його кебету поетичну, ледві чи можна йняти віри і тому, щоб Шевченко радився з ним про свої твори, хоч, наприклад, і про «Тризну». Яко поета Шевченко уважав Чужбинського другим Тредьяковським, а щодо приятельства, так от його слова: «Пошли, Господи, усім людям такого друга, як Лазаревський, але знівечи оту метлицю, що поросла на ниві благороднішого чуття і викорени таких друзяків, як Афанасьєв, Борквіц 271 і Апрелєв» 272. Коли такої думки про Чужбинського Тарас тримався р. 1857, так не трудно гадати, що 14 років назад, коли вражіння від Чужбинського було зовсім свіже, вона не була ліпшою, а певніш, що була гіршою.
       
       
       

        266 З Н. Гербелем, годованцем того ж ліцея, перекладчиком Шекспіра, Гете, Шевченка, Байрона і ін. (Див. його «Введение к поэме»; Ibidem. — С. XCIX).
        267 Воспоминания... — С. 11. [Див. переклад]
        268 Ibidem.
        269 Шевченко служив тоді в Археографічній комісії у Києві. Про се буде далі.
        270 Записки..., с. 43 [(Запис від 2 лип. 1857 р.)].
        271 Бархвіц. — Ред.
        272 Записки..., с. 43. [(Запис від 2 лип. 1857 р.)].





Коментар

        «В Лубнах один пан покликав нас...» — особа невідома. П. Жур висловив припущення, спираючись на народний переказ, що цим кріпосником міг бути офіцер Українського уланського полку Федір Федорович Трепов, лютеранин за вірою і, певне, німець за походженням, батько петербурзького генерал-губернатора часів першої російської революції — кривавого Д. М. Трепова, згодом — варшавський обер-поліцмейстер (П. Жур. Літо перше..., с. 132).





Попередня                 Наступна        
Tags: 1843, Кониський
Subscribe

Recent Posts from This Community

  • Незнайдений автограф

    Відомий вірш «На незабудь Штернбергові» в останньому зібранні творів Шевченка вміщено у розділі «Dubia», тобто серед сумнівних творів. Поїдеш…

  • Портрет Шевченка на полі з рису

    Селекціонери з Інституту рису НААН України виростили на полі в Херсонській області гігантський портрет Тараса Шевченка. Площа портрета складає…

  • Про могилу матері поета

    На цікаве питання навела tin_tina. Чому так сталося, що мати Тараса Шевченка «поховали [...] як вона й заповідала, біля хати в саду.…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments