Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Парубоцький вік, стор. 3]


III

        Зима року 1829; грудень; надворі, певна річ, холодно... День св. Миколая, день торжественний, царський... Вільна не тільки урядова, але й шляхетська справляла се свято, справляла іменини царя Миколи бучним бенкетом на «ресурсах»... В домі «Дворянскаго собрания» — «огні горять, музика грає»... Там натовп російської бюрократії і польсько-литовської аристократії... Пани віку поважаного — за зеленими столами; пані — в покою гостинному; на хорах «музика квилить, завиває», а в залі молодіж витинає вальса, мазура!.. Весело!.. Тут десь і Павло Енгельгардт... А там, в кватері його, в прохожому покою «козачок» Тарас Шевченко не схотів сидіти самотою в темноті, та, засвітивши світло, розташувався з своєю колекцією... Увесь стіл покрили малюнки з героїв історичних. Тарас нагнувся над ними і стоїть нерухомо; очі його впилися в «козака Платова»... Ясно-голубі, майже що сірі, очі «козачка» горять, з них летять іскри; вони пильно-препильно придивлюються; вони міряють коня, міряють єнорала на коні; вдивляються в кінську гриву; в єноральські вуси... Нарешті Тарас присунув до себе шматок паперу... рука його спустилася в кишеню, досягла звідтіль олівець. Тарас сів біля столу і взявся малювати список з єнорала Платова. Розважно пильнує наш маляр: він увесь, з усією душею, з усіма думками нирнув в свою роботу. Вже й північ минула, а Тарас працює, очей не зводить з своєї роботи. Платова він вже скінчив, вже малює «маленьких козачків, що гарцюють біля міцних копит єноральського коня»; от-от ще трошечки і доведе він малюнка до краю... Тарас так нирнув в свою роботу, так перейнявся нею, що ні на що більш не вважає; обов’язки «козачка» вилетіли йому з голови... Не чув він, як біля дому заскрипів сніг під саньми, не чує, як біля рундука затупотіли і стали коні; не чує, як рипнули двері! Тарас тоді тільки схаменувся, як почув, що чиясь рука вхопила його за вухо і скубе люто!.. Зирнув Тарас — аж то його пан!.. Енгельгардт, вернувшись з «ресурсів» і заставши Шевченка за малюнками, розгнівався на його раз за те, що козачок не зустрів його в сінях, не відчинив дверей, а вдруге за те, що Тарас «міг би спалити не тільки дім, але й місто».
        Вискубши за уші і нагодувавши свого козачка панськими ляпасами по тварі, Енгельгардт з того не задовольнився. І другого дня вранці Тарас мусив нагадати собі школу Богорського з її суботами... Ми бачимо в понеділок 7 грудня р. 1829 огидливу сцену панського самовластя. В стайні на долівці лежить Шевченко: один з кучерів сидить у його на голові, тримаючи йому руки; другий на ногах, а кучер Сидорка, справляючи Енгельгардтів наказ, на Тарасовому тілі малює різками візерунки оздобу крепацтва! Він пише хартію панського самовластя, хартію мордованая чоловіком — Чоловіка! В дебелій руці Сидорка сумним посвистом хижим лунає довгий пучок різок! На той посвист німо відповідають цівки крові з Тарасового тіла, а сам Тарас не стогне, не кричить, не проситься; він мовчки зціпив зуби, стуливши міцно губи, силкується не пустити з грудей голосу; бо тямить, що з тим голосом вирвалося б не прохання, а глибокий проклін деспотизму... Тарас мовчки, чистими, як божа роса вранці, слізьми росить брудну долівку стайні!
        Нам з вами, читачу! і гидко, і бридко навіть виобразити собі оту картину; а Енгельгардтові і справникам її вона була байдуже! Що ж, коли польсько-московське «право» так вигодувало дух і звичаї людей, що отака картина катовання неповинного чоловіка була на той час річ звичайна, бо
       
        Поникли голови козачі,
        Неначе стоптана трава..
       
        Як оцей випадок, так, певна річ, і чимало інших, не могли не довести Енгельгардта до думки, що з оцього Шевченка не буде козачка Не можна було йому не подумати, що він помилився, не послухавши Дмитренкової поради. Козачка з Шевченка не зробиш, а маляра, та ще, може, й доброго, втеряєш... треба полагодити помилку. І от, перебуваючи в Варшаві, Енгельгардт віддав Шевченка в науку до якогось маляра. Ніхто з біографів не називає нам того маляра кажуть тільки, що він «був таким совісним, що через півроку, прийшовши до Енгельгардта за грішми, повідав йому як він розуміє Тараса;» 135 себто висловив йому, що у Шевченка вельми видатна кебета малярська. Яко людина практична, Енгельгардт зрозумів і власну користь, якої можна буде йому зажити, коли він матиме з свого крепака доброго портретника. Він, за порадою того маляра, віддав Шевченка в науку до портретника Лампі. «Одначе останній не згодився брати Тараса до себе в дім, а пристав тільки на те, щоб він ходив учитися в майстерню до його».


        135 Чалий, с. 20.



Коментар

        Кватера — квартира.
        Твар — обличчя.

        ...перебуваючи в Варшаві, Енгельгардт віддав Шевченка в науку до якогось маляра. — Шевченко ніколи не згадував про Варшаву, і ніяких документів, пов’язаних з цим містом, не збереглося; М. Чалий, В. Рєпніна, М. Костомаров, найімовірніше, поплутали Варшаву й Вільно. Вчителем-художником Шевченка у Вільно називають як найпевнішу кандидатуру — викладача малювання Вільнюського університету Й. Рустемаса, а також, гіпотетично, — Й.-Б. Лампі, австрійського художника, який кілька місяців працював у місті. (Найновіші відомості про них див. у праці: А. Непокупний. Балтійські зорі Тараса. («У Вільні, городі преславнім...» — К., 1989).




       
Попередня                 Наступна
Tags: 1829, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments