Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [До укінчення Академії художеств, стор. 4]
       
       
II
       
        Нові українські видання і нові Шевченкові твори знов викликали неприхильні, ворожі рецензії в журналістиці російській. Рецензію Бєлінського на «Гайдамаків» наш письменник Трохим Зіньківський називає «нахабною, недотепною і недостойною тирадою» 237. Але ще раніш «Гайдамаків», розбираючи Гребінчин альманах «Ластівка», так само як і в рецензії про Квітчине «Сватання», Бєлінський, як се признає і Пипін 238, висловив строгий осуд і взагалі антипатію до українського письменства. Від себе додам, що в одній з тих рецензій висловлена і чудна зневага до народу. По думці Бєлінського 239, так на Україні ще, бачте, з Петра Великого почався поділ людності на стани. Дворянство (шляхта) силою історичної неминучості приняло «русскую» мову і перейнялося «русско»-європейськими звичаями в житті. Мова народна почала псоватися і тепер (1841) мови української нема вже, а є тільки «областное (провінціальне) наречие». По думці Бєлінського, «поезія єсть ідеалізовання життя реального. Чиє ж життя ідеалізуватимуть українські поети?» — питається Бєлінський. — Життя вищих станів на Україні переросло українську мову і остання лишилася тільки в устах простого народу. Мовою «русскою» романіст у своєму романі може списати людей усіх станів і примусити кожного з них балакати мовою людей освічених; а життя мужика само по собі мало, мовляв, інтересне для людей освічених». Тим-то Бєлінського «жаль брав бачити, коли і невеличка кебета (себто Квітка!) марнує свої сили, пишучи по-українськи задля українських хрестян (себто задля народу!). Зміст такої писанини завжди одноманітний; головний інтерес — мужича простосердність і простосерда привабливість мужичої балачки. Але все оце вже надокучило! Та й гарне ж те письменство, іронізує далі Бєлінський, що «дышет простоватостью крестьянского языка и дубоватостью крестьянского ума».
        Що ж спричинилося таким відносинам Бєлінського і інших критиків петербурзьких до творів Шевченка і взагалі до українського слова? Зіньківський каже, що література російська тоді була дворянсько-урядницькою забавкою; її, як і всякий комфорт, потребували тільки люде освічені; а про те, щоб повернути літературу на службу освіти маси народної, щоб силою її рушити простий люд з морального та економічного занепаду, — про те «не дбали навіть такі «радикали», яким був Бєлінський».
        Не можна мені згодитися з Зіньківським — як з тим, щоб література російська з початку рр. 1840-х була тільки забавкою, так і взагалі з тим, що ніби єдине висловлені їм причини сплодили ворожі відносини критики російської до нашого слова. Д. Пипін 240 подає ще інші причини антипатії Бєлінського до українського письменства взагалі; тієї антипатії, що потім через кільки років відбилася і в розмові одного з героїв тургенівського роману «Дым». По думці д. Пипіна, дак «імовірно, що та антипатія не була чужою і самому Тургенєву. Корінь її лежить, — каже д. Пипін, — в тому, що ліпші сили літературні в Росії рр. 1840-х були перейняті питанням штуки. По тих питаннях гуртувалися у них і питання філософські, і питання практичного життя громадського. Тоді усю увагу покладали на філософію Гегеля і Шілінга: або на Шекспіра, Гете, Байрона і т. ін. і тут вбачали поетичні віщовання духу загальнолюдського». Дак от з сього б то погляду «українське письменство здавалося критикам вузьким провінціалізмом, що пильнує держати людей на низькім ступні прихильності до своїх звичаїв окільних, до мертвої давнини... Філософи російські рр. 1840-х бачили в українському письменстві чужу для них мову; заводити оцю мову в книжки їм здавалося за річ несерйозну, непотрібну, неоправдану; вона роз’єднує освітні сили; а таке роз’єднання знесилює письменство російське». Одно слово, говорячи просто, по правді, по щирій, виходить, що д. Пипін признає, що філософи і критики російські ворогували властиво на українське слово за те, що воно стає перешкодою превподоблення, попросту — обрусіння.
       
       
       

        237 Правда. — 1890. — [т. І. — Вип. II і III. — С. 24].
        238 Вестник Европы. — 1888. — Кн. III. — С. 248.
        239 Сочинения Белинского. — [М., 1865]. — Т. V. — С. [108].
        240 «Вестник Европы». — 1888. — Кн. III. — С. 248 — і далі.





Коментар

        ...ще раніш «Гайдамаків», розбираючи Гребінчин альманах «Ластівка», так само як і в рецензії про Квітчине «Сватання», Бєлінський... висловив строгий осуд... — Йдеться про рецензії В. Бєлінського на альманах Є. Гребінки «Ластівка» та п’єсу Г. Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» (Отечественные записки. — 1841. — № 6. — С. 32 — 34), рецензію на «Гайдамаки» Шевченка (Отечественные записки. — 1842. — № 5. — С. 12 — 14).

site statistics





Попередня                 Наступна        
Tags: 1842, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments