Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Дві згадки і багато цитат

 
Стрічки новин принесли минулого тижня одразу дві згадки про Тараса Шевченка, і обидві мені захотілося прокоментувати. Одна згадка була часто повторюваним твердженням про те, що він начебто не знав назви українець. Друга ж була цікавішою, автор якоїсь замітки стверджував, що на сучасному телевізійному ток-шоу Шевченко розмовляв би російською мовою.

Наша спільнота, по суті, є величезною базою даних, де зібрано майже всі тексти, що стосувалися Шевченка, як прижиттєві, так і спогади про нього. Не змарную нагоди продемонструвати, як можна використовувати спільноту ua_kobzar для перевірки подібних тверджень.

Якими мовами Шевченко володів? Є досить багато свідчень, що він добре володів польською мовою, розмовляв нею з польськими друзями по засланню, в щоденнику згадує, що читав польське видання Лібельта. У спогадах навіть дається пояснення:
Шевченко по-польськи говорив добре й поправно, лише іноді вживав українські фрази. [...] Ми розмовляли по-московськи, тільки Шевченко вряди-годи кидав якусь українську фразу. Спогад Юліана Беліни-Кенджицького, 1846 р.

Шевченко говорив добре по-польськи; Міцкєвича, Залєського, а почасти й Красінського, не одну річ умів напам’ять, але писати по-польськи не осмілювався. Я до нього писав завсігди по-польськи, а він відповідав мені своїм напівросійським а напівмалоруським язиком. Спогади Бр. Залєського, пр. 1853.

Сколько я заметил, Шевченко не был разговорчив (может быть, только не в дружеском кругу); приходя нередко к Б[рилкину], после обеда, часов в 5 — 6, он больше ходил по комнате и распевал малороссийские песни. По-польски говорил он свободно... Спогад О. Мартинова. Нижній Новгород, 1857.

Коханка Тарасова потребовала от него отречения от родного языка в пользу польской национальности: в разговоре с ним она другого языка не допускала. Уроки, видно, шли очень успешно, судя по тому, как говорил он по-польски. * В 1859 году в Киеве Тарас Григорьевич познакомился с одною панною у приятеля своего Сошенка и охотно говорил с нею по-польски. По мнению этой польки, „pan Szewczenko bardzo dobrze mówi po-polsku, ale zawsze w jego mowie jest coć chłopskiego“. [Господин Шевченко очень хорошо говорит по-польски, но в его речи всегда есть что-то мужицкое.] Об этом, смеясь, рассказывал мне сам Тарас. Матеріали М. Чалого.

Во время завтрака г. Козловский завел со мною какой-то богословский разговор на польском языке; чтобы прекратить этот разговор, я ему сказал — по-русски, что теология без живого Бога не в состоянии создать даже этого липового листка, и при этом вырвал листок с липы и показал ему.
Підписані свідчення Шевченка на допиті у справі про богохульсьтво. 6 серпня 1859. Київ


Уже в наведених цитатах є згадка про те, що в бесідах польською міг переходити на українську чи російську, а в бесідах російською на українську. Можна навести безліч спогадів, де висловлювання Шевченка в російському тексті подаються українською, неважливо, знаходився він в Києві, Казахстані, Нижньому Новгороді, Москві чи Петербурзі:
Иногда он говорил: «Я нічого не хочу, тільки щоб люди свого не цурались». Із свідчень Білозерського в справі КМТ, 1847.

В это блестящее собрание Шевченко явился почти никому неизвестным. Не прошло часа после его приезда, как среди русского
и французского говора слышалась уже украинская речь, а через несколько часов остановились танцы и хозяйка, почтенная за 60 лет старуха,
увлеченная почти всеобщим настроением гостей, исполнила с Шевченком народную украинскую «метелицю». Із спогадів А. Козачковського, 1843.

— Вот прапорщик принял вас за попа, Тарас Григорьевич.
Шевченко засмеялся и сказал:
— Хіба по бороді. Я такий же піп, як він паламар! — и тут же, вытянувшись в струнку, прибавил:
— Здравия желаю, ваше благородие! Розповідь Д. Клеменсова. Раїм, 1848.

Не встречая никаких возражений, Мельников продолжал говорить один. Наконец, заметив пытливый взгляд Шевченки, он вдруг остановился, точно оборвал, и вопросительно посмотрел на него.
— Що ж ти, Павел Іванович, дальше не брешеш? — спросил Шевченко Мельникова, — ти уже насрав три короба, сери і четвертий [...] Шевченко спросил хозяина, когда чиновник вышел:
— А скажите, мій голубчику, що це таке за паньска дуля? Чий это «недоділаний» чоловічок?
При этом вместо «недоділаний» он сказал слово, не употребляемое ни в обществе, ни в литературе. Записи Г. Дем’янова, Нижній Новгород. 1857 .

Иногда Т. Г-ч при этом представительствовал за последних и, обращаясь к хозяину, говорил: «слухай, Михайло, — нехай уже і хлопці вип’ють по чарочці»... За обедом обыкновенно начиналась беседа, в которой первенствовал поэт, благодушно доказывая, напр., что А. Гумбольд не более, как придворный угодник и напрасно-де его так прославляют... Мы, «хлопці», начинали спорить, а этого, по-видимому, и хотел бывало Т. Г-ч. Беседа оживлялась; «хлопці» возвышали голос, а Т. Г-ч, благодушно улыбаясь, подзадоривал... Спогад О. Лазаревського. Санкт-Петербурґ, 1860.

Говорив Тарас все по-українськи. Розповідь Ликерії Полусмакової

И тогда, когда он подавлял в самом себе мучительные боли, сжимая зубы и вырывая зубами усы, в нем достало власти над собой, чтоб с улыбкой выговорить «спасибі», — тем, которые об нем вспомнили вдали, на родине. Спогад Л. Жемчужникова. 1861

Тарас Гр. слушал с удовольствием, охотно соглашался, замечая, что родной воздух восстановит его здоровье. От якби додому, там би я може одужав. Спогад О. Лазаревського про останній день.


Це далеко не всі випадки. А пояснення такої поваги до точної передачі мови поета знаходимо в Чужбинського, де відмічено цікаву мовну особливість. Шевченко демонстративно заговорив російською з україномовним другом, щоб підкреслити відстань, що виникла після їхнього розриву: І навпаки, в оточенні російськомовних малоросійських панів підгреслено говорив тільки українською. Це цінні свідчення:
Шевченко со мной всегда говорил по-украински, и потому я иначе и не могу передавать его речи. Спогади О. Афанасьєва-Чужбинського

Тарас подсел ко мне и сказал, что он не надеялся встретить такого радушия от помещиков и что ему очень нравились иные «молодиці і дівчата». Вообще, он был в духе и не говорил иначе, как по-украински. 1843

На вопрос мой, узнает ли меня, Шевченко отвечал отрицательно, но сказал, что по голосу, кажется, не ошибся и назвал меня по имени. Я бросился было обнять его, но он заметил по-русски:
— Не подходите — здесь вредные кислоты. Садитесь.
Минута эта была для меня чрезвычайно тягостная. [...] Разумеется, в двух словах я разъяснил, в чем дело, и с тех пор возвратились наши прежние отношения. Зустріч у Петербурзі, 1860


Про російську мову і вимову:
...голос приятный, говорил прекрасно, плавно, особенно хорошо читал вслух. Спогад А. Ускової. Новопетровське укріплення.

...голос несколько хриплый, выговор чисто русский. Спогад І. Тургенєва, 1859

Люди, що особисто знали. Шевченка, казали мені, що по його вимові з третього слова знати було, що він українець. Інакше воно й не могло бути. Пізній переказ О. Кониського


Був також забавний випадок порозуміння з американським чорношкірим актором Олдріджем: «Не лишено было комизма это знакомство, потому что Тарас Гр. ни слова не знал по-английски, а Ольдридж тоже не говорил ни на каком другом европейском языке, кроме английского».

На мою думку, наведені свідчення не залишають сумнівів, якою мовою міг би розмовляти Шевченко на сучасному телебаченні.



* * *

Тепер питання про те, чи знав Шевченко назву українець. Недолуге це твердження з’явилося, певно, тому, що, справді, ніде в текстах Шевченко не використовував цього означення. Український народ у нього був, а власне українців, отже, нібито й немає. Не підніматиму тут питання усталення єдиної національної самоназви, наведу тільки цитати з текстів, котрі оточували Шевченка, деякі він читав і зберігав у себе, деякі були промовлені над його могилою:

Мы знакомимся с прошедшим и настоящим бытом украинцов, с их поверьями и обрядами, и с особенным удовольствием следим за очерками художника, который красноречиво и остроумно передает нам впечатления своего детства о любимой Родине. Звіт Комітету Товариства заохочування художників. 1844-1845 рр.

Знаменита відозва «Брати Українці», написана М. Костомаровим, 1846.

Жалується [Шевченко], що українці доконче жадають його підпису на рисунках, а без того не хочуть купувати; він же боявся Із спогадів Бр. Залєського, 1854 (перекл. з польськ.)

Бач, і я на старості став віршовник, і з письменного книжного Ігоря зробив співаку-українця. Лист М. Максимовича до Шевченка, 1857.

Бачив, як тебе, мій друже єдиний! українці дуже люблять і радуються, що ти жив єси. Лист Я. Кухаренка з Кубані до Шевченка, 1858

Іще блаженної пам’яті цар Микола постановив у військових артикулах, щоб москалів з українців більш карати соромом і картати словами або розумно вмовляти, аніж сікти різками. І той знав, що наш народ вийшов уже з того зросту, що їсти березову кашу. Лист П. Куліша до Шевченка, 1858.

Ви думали, що я і забула, чого Ви мене просили, а я зовсім і не забула, думаю, якби мені Бог поміг Вам найти гарну квіточку для нашого любимого і гарного українця... Марія Максимович називає Шевченка українцем в листі до нього, 1858.

...но взгляните на меня с высоты своего многостороннего гения как на малоросса-степняка, как на украинца, родного Вам по языку, по обычаям, по любви к «нашей рідній неньці» и к литературе. Предугадывая Ваш малороссийский взгляд [...] Так и Вы, наше украинское солнце, наша гордость, явились у нас в Малороссии, дали взглянуть на себя и скрылись мимолетной звездой, оставив сиротами своих земляков, свою родину. Молодий біограф В. Маслій (Маслов) не шкодує похвал вживаючи кілька означень взаємозамінно, 1859.

Мы желали бы сверх того, чтоб правительство не только не препятствовало нам, украинцам, развивать свой язык, но оказало бы этому делу содействие. М. Костомаров. Україна: Лист до видавця «Колокола», 1860.

в добрім здоров’ї, світлім розумі і во многій любви ко всьому, що подобає любити доброму і честному чоловіку і щирому українцю, і прожити щасливий вік на радість і утіху родителям і родичам своїм, на пользу і славу своїй отчизні. Лист М. Максимовича до Шевченка, 1860

Такий поет, як Шевченко, не одним українцям рідний. Слово П. Куліша над гробом Шевченка, 1861.

...для твоїх синів-українців. Слово В. Білозерського, 1861.

Прошу вас, земляче, гукніть, будьте ласкаві, землякам столичним, київським, полтавським і всім українцям... Висловлювання М. Мельника про вшанування пам’яті Шевченка, 1861.


За пошуком можна знайти ще кільканадцять текстів: П. Куліша (*), М. Максимовича (Песня Украинца на смерть Т. Г. Шевченко), з журналу «Основа» (*), спогадів В. Бернатовича (*), листів Г. Честахівського (*) (*), котрий організовував перепоховання, офіційні документи губернатора (*). Думаю, питання, знав чи не знав Шевченко це слово, цілком зрозуміле.

 
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments