Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Розповідь А. Кримського про народні перекази. 1895 р.

 
        [...] я приїхав на літо до своєї Звиногородки (1895), — і якось серед розмови зі своєю сестрою Ганною Кримською випадково довідався, що в Звиногородці і серед простих людей і серед інтелігенції зачала циркулювати літ тому вже двоє-троє (тобто рр. 1892–1893) чутка про те, начебто Шевченко приїздив був недавнечко на свою батьківщину. Бо тут не тільки в народі, ба й серед тутешньої урядовницької інтелігенції, панує думка, що Шевченко має бути ще живий. Кажуть, що в 1860 рр. привезено з-за кордону й поховано лиш закриту мідяну труну: сказали всім, начебто в ній лежить тіло поетове, а направду ж його там не було. Труна — кажуть — була порожня, а Шевченко зостався живий: він поїхав на Полтавщину й оселивсь там, маючи пашпорта й папери свого приятеля Кричмана. І от, чотири тому роки (так переказувала 1895 р. поголоску моя сестра), цей «Кричман» одвідав Керилівку, Тарасівку та м. Звиногородку. Він усе дуже уважно оглядав: живовидячки пригадував собі свою батьківщину, що на ній давненько не бував. У Звиногородці бувши, він скількись разів заходив за ділом до слідчого Клебанівського; тепер його вже тут немає. Клебанівський — кажуть — упізнав, що той «Кричман» — то Шевченко, й тоді ж таки, ніби, так і казав не раз своїм знайомим звиногородцям, що це зовсім не Кричман. Одвідав Шевченко й свою сестру в Керилівці; сестра — кажуть — «получає пенсію» од цариці. Старі селяни упізнавали приїжджого й гукали до нього: «Тарасе!». То Тарас обертавсь і обережненько подавав знак: «Цитьте! Мовчіть!». Між іншим він казав людям, що, коли він помре, то після нього знайдеться чимало нових його писаннів, ще не друкованих ніде. [...]


        Аг. Кримський. Народні легенди про Шевченка і пісня про «Шевченка» // Акад. Аг. Кримський. Розвідки, статті та замітки. — К., 1928. — С. 20.

 
Шевченко в народных рассказах.

        По сообщению моей сестры, Анны Крымской, в г. Звенигородке, Киевской губернии, начал года три или два тому назад циркулировать слух о приезде Шевченка на свою родину. По общему мнению, которое распространено не только среди народа, но и среди здешней чиновничьей интеллигенции, Шевченко жив. В 60-х годах был привезен из-за границы закупоренный медный гроб, в котором якобы находилось тело поэта, и был похоронен. Но на самом деле гроб был пуст, а Шевченко остался жив: он уехал в Полтавскую губернию и поселился там с паспортом и бумагами своего приятеля Кричмана. Года четыре тому назад этот Кричман посетил Керелевку, Тарасовку и г. Звенигородку. Он все очень внимательно осматривал: очевидно, вспоминал свою родину, в которой давно не был. В Звенигородке он несколько раз заходил по делу к следователю К[лебанов]скому (теперь его здесь нет). К[лебанов]ский признал в нем Шевченка и повторял знакомым, что это вовсе не Кричман. Посетил Шевченко и свою сестру в Кереливке; сестра получает пенсию от государыни. Старые крестьяне узнавали приезжего и окликали: «Тарас». Тарас оборачивался и осторожно говорил: «Цитьте! Мовчіть!» Между прочим он сообщил, что после его смерти найдется много новых, еще непечатанных его произведений.
        Рассказ этот пользуется доверием, между прочим, потому, что опирается на авторитет К[лебанов]ского, выехавшего из Звенигородки и не могущего, значит, опровергнуть никаких слухов, которые соединяются с его именем.
        Не трудно отыскать источник сообщенного предания (или, если угодно, — сплетни). Кричман — конечно г. Кречмер, который, быть может, действительно приезжал в Звенигородку и бывал у следователя К[лебанов]ского; но, кажется, он не был принят за Шевченка. Года четыре назад посетил Кереливку и Моринцы (но не Звенигородку) г. Кониский и описал своё путешествие в львовской «Зорі» («Подорож у рідні села Шевченка»); его действительно — по словам самого г. Кониского — приняли крестьяне за Тараса Григорьевича и на его заявления, что ему «дуже цікаво подивитись тут», хитренько замечали: «Еге! хоч кому цікаво подивитись на те місце, де зріс». В настоящее время, как видим, приезд Кониского и приезд Кречера слились в одно тождественное происшествие, да к нему добавлено кое-что из прежнего репертуара преданий о Шевченке (металлический гроб).

        А. Крымский. Шевченко в народных рассказах. «Киевская старина», 1896, № 2, стор. 51-52.
 
Tags: Матеріали
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments