Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Розповідь А. Кримського про народні перекази. 1895 р.

 
        [...] я приїхав на літо до своєї Звиногородки (1895), — і якось серед розмови зі своєю сестрою Ганною Кримською випадково довідався, що в Звиногородці і серед простих людей і серед інтелігенції зачала циркулювати літ тому вже двоє-троє (тобто рр. 1892–1893) чутка про те, начебто Шевченко приїздив був недавнечко на свою батьківщину. Бо тут не тільки в народі, ба й серед тутешньої урядовницької інтелігенції, панує думка, що Шевченко має бути ще живий. Кажуть, що в 1860 рр. привезено з-за кордону й поховано лиш закриту мідяну труну: сказали всім, начебто в ній лежить тіло поетове, а направду ж його там не було. Труна — кажуть — була порожня, а Шевченко зостався живий: він поїхав на Полтавщину й оселивсь там, маючи пашпорта й папери свого приятеля Кричмана. І от, чотири тому роки (так переказувала 1895 р. поголоску моя сестра), цей «Кричман» одвідав Керилівку, Тарасівку та м. Звиногородку. Він усе дуже уважно оглядав: живовидячки пригадував собі свою батьківщину, що на ній давненько не бував. У Звиногородці бувши, він скількись разів заходив за ділом до слідчого Клебанівського; тепер його вже тут немає. Клебанівський — кажуть — упізнав, що той «Кричман» — то Шевченко, й тоді ж таки, ніби, так і казав не раз своїм знайомим звиногородцям, що це зовсім не Кричман. Одвідав Шевченко й свою сестру в Керилівці; сестра — кажуть — «получає пенсію» од цариці. Старі селяни упізнавали приїжджого й гукали до нього: «Тарасе!». То Тарас обертавсь і обережненько подавав знак: «Цитьте! Мовчіть!». Між іншим він казав людям, що, коли він помре, то після нього знайдеться чимало нових його писаннів, ще не друкованих ніде. [...]


        Аг. Кримський. Народні легенди про Шевченка і пісня про «Шевченка» // Акад. Аг. Кримський. Розвідки, статті та замітки. — К., 1928. — С. 20.

 
Шевченко в народных рассказах.

        По сообщению моей сестры, Анны Крымской, в г. Звенигородке, Киевской губернии, начал года три или два тому назад циркулировать слух о приезде Шевченка на свою родину. По общему мнению, которое распространено не только среди народа, но и среди здешней чиновничьей интеллигенции, Шевченко жив. В 60-х годах был привезен из-за границы закупоренный медный гроб, в котором якобы находилось тело поэта, и был похоронен. Но на самом деле гроб был пуст, а Шевченко остался жив: он уехал в Полтавскую губернию и поселился там с паспортом и бумагами своего приятеля Кричмана. Года четыре тому назад этот Кричман посетил Керелевку, Тарасовку и г. Звенигородку. Он все очень внимательно осматривал: очевидно, вспоминал свою родину, в которой давно не был. В Звенигородке он несколько раз заходил по делу к следователю К[лебанов]скому (теперь его здесь нет). К[лебанов]ский признал в нем Шевченка и повторял знакомым, что это вовсе не Кричман. Посетил Шевченко и свою сестру в Кереливке; сестра получает пенсию от государыни. Старые крестьяне узнавали приезжего и окликали: «Тарас». Тарас оборачивался и осторожно говорил: «Цитьте! Мовчіть!» Между прочим он сообщил, что после его смерти найдется много новых, еще непечатанных его произведений.
        Рассказ этот пользуется доверием, между прочим, потому, что опирается на авторитет К[лебанов]ского, выехавшего из Звенигородки и не могущего, значит, опровергнуть никаких слухов, которые соединяются с его именем.
        Не трудно отыскать источник сообщенного предания (или, если угодно, — сплетни). Кричман — конечно г. Кречмер, который, быть может, действительно приезжал в Звенигородку и бывал у следователя К[лебанов]ского; но, кажется, он не был принят за Шевченка. Года четыре назад посетил Кереливку и Моринцы (но не Звенигородку) г. Кониский и описал своё путешествие в львовской «Зорі» («Подорож у рідні села Шевченка»); его действительно — по словам самого г. Кониского — приняли крестьяне за Тараса Григорьевича и на его заявления, что ему «дуже цікаво подивитись тут», хитренько замечали: «Еге! хоч кому цікаво подивитись на те місце, де зріс». В настоящее время, как видим, приезд Кониского и приезд Кречера слились в одно тождественное происшествие, да к нему добавлено кое-что из прежнего репертуара преданий о Шевченке (металлический гроб).

        А. Крымский. Шевченко в народных рассказах. «Киевская старина», 1896, № 2, стор. 51-52.
 
Tags: Матеріали
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments