7-го марта 1848.
К[репость] О[рская].
Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши подарунок твій щирий, мій єдиний друже, так зрадів, що ще й досі не схаменуся, цілісіньку ніч не спав, розглядав, дивився, перевертав по-тричі, цілуючи всяку фарбочку. І як її не цілувать, не бачивши рік цілий. Боже мій! Боже мій! Який тяжкий та довгий рік! та дарма. Бог поміг, минув-таки. Я, взявши в руки скриньку, подивився і неначе перелетів у малярню, в Седнев. Чи згадаєте, як ви мені її вторік показували недороблену? Ще й радились зо мною, як би її химерніше улагоди[ть], чи сподівався я, що через рік та сама скринька звеселить мене, неначе мати дитину, при лихій моїй годині! Благий і дивний єси, Господи!
Сьогодня неділя, на муштру — не поведуть. Цілісінький день буду переглядать твій подарунок, щирий, мій єдиний друже, переглядать і молитись, щоб Бог послав на довгі дні тобі такую радість, як послав він мені через тебе. Перелічив, передививсь, все, все до крихотки, ціле. І Шекспір, і папери, і фарби, і цизорик, і карандаші, і пензлі — все цілісіньке. Не утрачайся на альбом, друже мій! буде з мене і цього добра поки що.
Недавно з Яготина прийшов лист до мене. Спасибі їй, добрій В[арварі] Н[іколаєвні], що не забуває мене, хоче мені, як сама достане, прислать книжок. Як пришле, то тойді я і тяжкого походу, і Аральського моря, і безлюдного степу киргизького не злякаюсь.
Одна тільки туга гризе моє серце, як заженуть у степ, то не доведеться ні од кого листа прийнять, ні самому послать, бо туда почта не доходить, от моє горенько! а може, доведеться рік або й другий простерегти нікчемне оте море.
Не будемо журиться, а будемо молиться, ще те лихо далеко, а всяке лихо здалеку страшніше, як-то кажуть розумні люде. Цей і апріль місяць я ще буду в О[рській] к[ріпості], то напишіть до мене хоч стрічечку, бо тілько Бог святий знає, як я радію, коли дійде до мене хоч одно ваше слово з моєї бідної країни!
Я тепер (поздоров Боже вас) хоч і багатий на папір, а все-таки на клаптику пишу, бо, сказано, пустиня, де я возьму, як потрачу, та таки і уділить декому треба хоч по аркушику.
Вибачте, голубе сизий, що так нашвидку пишу до вас, бо одно те, що сьогодня почта, а друге те, що коло десятої години треба виступить у караул!
Молюся Богу, щоб послав здоров’я Н[адії] Д[митрівні] і радість всьому дому вашому, спасибі вам, бувайте здорові та напишіть хоч стрічечку до мене, до удячного вам Т. Шевченка.
К[репость] О[рская].
Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши подарунок твій щирий, мій єдиний друже, так зрадів, що ще й досі не схаменуся, цілісіньку ніч не спав, розглядав, дивився, перевертав по-тричі, цілуючи всяку фарбочку. І як її не цілувать, не бачивши рік цілий. Боже мій! Боже мій! Який тяжкий та довгий рік! та дарма. Бог поміг, минув-таки. Я, взявши в руки скриньку, подивився і неначе перелетів у малярню, в Седнев. Чи згадаєте, як ви мені її вторік показували недороблену? Ще й радились зо мною, як би її химерніше улагоди[ть], чи сподівався я, що через рік та сама скринька звеселить мене, неначе мати дитину, при лихій моїй годині! Благий і дивний єси, Господи!
Сьогодня неділя, на муштру — не поведуть. Цілісінький день буду переглядать твій подарунок, щирий, мій єдиний друже, переглядать і молитись, щоб Бог послав на довгі дні тобі такую радість, як послав він мені через тебе. Перелічив, передививсь, все, все до крихотки, ціле. І Шекспір, і папери, і фарби, і цизорик, і карандаші, і пензлі — все цілісіньке. Не утрачайся на альбом, друже мій! буде з мене і цього добра поки що.
Недавно з Яготина прийшов лист до мене. Спасибі їй, добрій В[арварі] Н[іколаєвні], що не забуває мене, хоче мені, як сама достане, прислать книжок. Як пришле, то тойді я і тяжкого походу, і Аральського моря, і безлюдного степу киргизького не злякаюсь.
Одна тільки туга гризе моє серце, як заженуть у степ, то не доведеться ні од кого листа прийнять, ні самому послать, бо туда почта не доходить, от моє горенько! а може, доведеться рік або й другий простерегти нікчемне оте море.
Не будемо журиться, а будемо молиться, ще те лихо далеко, а всяке лихо здалеку страшніше, як-то кажуть розумні люде. Цей і апріль місяць я ще буду в О[рській] к[ріпості], то напишіть до мене хоч стрічечку, бо тілько Бог святий знає, як я радію, коли дійде до мене хоч одно ваше слово з моєї бідної країни!
Я тепер (поздоров Боже вас) хоч і багатий на папір, а все-таки на клаптику пишу, бо, сказано, пустиня, де я возьму, як потрачу, та таки і уділить декому треба хоч по аркушику.
Вибачте, голубе сизий, що так нашвидку пишу до вас, бо одно те, що сьогодня почта, а друге те, що коло десятої години треба виступить у караул!
Молюся Богу, щоб послав здоров’я Н[адії] Д[митрівні] і радість всьому дому вашому, спасибі вам, бувайте здорові та напишіть хоч стрічечку до мене, до удячного вам Т. Шевченка.
Примітки
Подається за рукописною копією з автографа, нині не відомого (ІЛ, ф. 2, № 179).
Вперше надруковано в книжці: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 71.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 357 — 358.
Відповідь на лист А. І. Лизогуба від 23 лютого 1848 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 55 — 56).
... прийнявши подарунок твій щирий... — У листі до Шевченка від 7 січня 1848 р. А. І. Лизогуб писав: «...як тільки роздобуду грошенят, то зараз усе укупі: і ящичок, і Шекспіра, і все пришлю» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 51). 7 лютого того ж року він сповіщав: «Тепер з ласки Божої, що зміг, те й посилаю, а іменно, ось що: Шекспир, перевод Кетчера, 13 випусков, тільки і є друкованого; я їх у дві книжки переплів, бо так кріпче буде. Паперу, щоб було на чім до мене писать, двох сортов — тонесенької і трохи товщої; паперу Ватмана одна десть, карандашей дванадцять; і мій ящичок, де є уся справа» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 54).
... неначе перелетів у малярню, в Седнев. — Перебуваючи в маєтку А. І. Лизогуба в с Седневі, Шевченко багато малював у спеціально відведеній для нього кімнаті (див.: Жемчужников А. М. Мои воспоминания из прошлого. — Л., 1927. — Вып. 2. — С. 56).
Спасибі їй, добрій В[арварі] Н[іколає$ні]... — Поет дякує В. М. Рєпніній за її лист від 13 січня 1848 р. і обіцянку прислати книжки (Листи до Тараса Шевченка. — С. 52 — 53).
Цей і стріль місяць я ще буду в О[рській] к[ріпості]... — Шевченко уже знав, що у травні місяці він разом з Аральською описовою експедицією вирушить у Раїм.
... щоб послав здоров’я Н[адії] Д[митрівні]... — А. І. Лизогуб у листі від 7 лютого 1848 р. писав Шевченкові, що його дружина Надія Дмитрівна «не овсі здорова» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 54).