Лист Платона Лукашевича до Якова Головацького. 26 вересня 1839 р.

 
        Милый мôй побратиме
        Якове Θеодоровичю!

        Коли Даніилъ король Галицкій бувъ въ Переяславѣ? Охъ, давно!... Коли, пôсля Ондрусовьского замиренья, писавъ Галичанинъ до Переяславця? Николи!... О Боже! велики суть вороги наши, положившіи перстъ на наши уста... Кажете, що я васъ забувъ, або що... На се скажу вамъ молодецькимъ выразомъ: „Гей, гей голубе мôй сивый, соколе ясный, кревный Русину! не питай мене, брате, чого мовчу? мовчю, тугу маю — вже послѣднюю: заходить наше сонце; на его я дивлюся, на его дивлюся якъ воно сѣдае, на мене козака сиромаху, свôй лучь пускаючи: Прощай, каже, сыну, прощай, небораче, вже я тя покину — изôйдуть зороньки, изôйде мѣсяченько тебе освѣтять — да не пригрѣють!...“
        Менѣ вельми е любо що вы Галичане, нашу Малу Русь и насъ козакôвъ споминаете, спасибô вамъ за се. Питаете: що есть нового у насъ по книжному, [2] пысьменному міру? Чортъ-ма — нечого!... Котляревскій умеръ; — Сава Чалый — добре щось.
        Посылаю вамъ де яки писульки и бôльше бы приславъ да хочю и очи звести на си кииги.
        Панови Зубрицкому скажите, щобъ вôнъ не сумувавъ за Львоску (sic) Лѣтопись ¹): що мною взято, то свято, чи рано чи пôздно а доведу до ладу. За неи уже сегодня почавъ отписки по Петербургскои цензурѣ. Здаеться мѣсяцевъ черезъ шесть буде выпечатана.
        По нашому, се зветься скоро.
        Прощайте, дайже же, Боже, щобъ мы и вы скорше понѣмечилися: лучого не могу бажати не вамъ, ани намъ, до того вашь на вѣки поважатель и похильный слуга

        Платонъ Лукашевич.

        1839 года
        26-го Сентября
        Березань.

Лист писаний на 2 стор. вел. 4°.

¹) Копія Лѣтописи находившейся въ Ставропигійскомъ институтѣ, которую я приготовилъ къ печати, но по невозможности напечатать ее въ Австріи, передалъ Платону Лукашевичу. Сколько мнѣ извѣстно она не была напечатана въ Россіи. Я. Г. (пізніша дописка).


Подається за вид.: Кореспонденція Якова Головацького в літах 1835-49 / За вид. К. Студинського. — Львів, 1909. — С. 18:



Яків Федорович Головацький (1814-1888), західноукраїнський літературознавець, історик, етнограф, греко-католицький священник. Видав 1837 року збірку «Русалка Дністрова». 1846-47 брав участь у виданні «Вінок русинам на обжинки». У праці «Розправа о язиці южнорускім» продемонстрував першу спробу класифікування українських діалектів. Під впливом ідей М. Погодіна з 1850-х рр. перейшов у москвофільський табір.

Платон Якимович Лукашевич (1809-1888), етнограф і фольклорист, поміщик с. Березань, Пирятинського повіту, Полтавської губ., маршал дворянства. Видавець збірки «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни» (1836). З Шевченком познайомився в Мойсівці 30 червня 1843 року. В Березані Шевченко написав вірш «Розрита могила». Через Лукашевича, який підтримував зв’язки з Галичиною, ознайомився з працею західноукраїнських літераторів, з «Русалкою Дністровою». Коли поет перебував у Яготині в кінці 1843 р., П. Я. Лукашевич послав до нього свого кріпака в сувору зиму з Березані, що за 30 верст від Яготина, і наказав у той же день повернутися. Така брутальна поведінка поміщика обурила Шевченка, і він заявив, що пориває з ним стосунки. У відповідь П. Лукашевич написав, що в нього «300 душ таких, як Шевченко». Після арешту кирило-мефодіївців Лукашевич різко нападав на Шевченка, закликав «віддати спаленню й вічному прокляттю» поему «Сон».