?

Log in

Тарас Григорович Шевченко Below are the 30 most recent journal entries recorded in the "Тарас Григорович Шевченко" journal:

[<< Previous 30 entries]

11 травня
12:00
[maksymus]
[sticky post]

[Посилання]

Кінець
 

Стрічка спільноти ua_kobzar завершена. Ми з вами простежили в хронологічному порядку за життям і творчістю Тараса Шевченка в широкій перспективі українського національного відродження XIX ст.

Повідомлення були згруповані за наступними темами.
        Творчість: Поезії, Прозові твори, Графіка, Живопис, Автографи, Переклади.
        Спогади та матеріали: Спогади, Матеріали, Статті, Карти.
        Документи: Документи, Цензурні документи, Документи канівської тривоги, Живописна Україна, Документи Кирило-Мефодіївського товариства, Фотографії Шевченка, Фотографії, Фотографії монументів.
        Жінки: Закревська, Піунова, Рєпніна, Ликерія.
        Важливі знайомі: Кухаренко, Лизогуб, Олдрідж, Фліорковський.
        Листування: Листи, Листи до Шевченка, Листи інших осіб, Колективні листи, Офіційні листи.

Особливими темами спільноти були Журнал 1857-58 рр. [календар] та Хроніка О. Кониського. Цензуровані деталі біографії зведені в додатковій темі Будьмо.


Хроніка життя в датах:

                                    1814, 1815, 1816, 1817, 1818, 1819,
1820, 1821, 1822, 1823, 1824, 1825, 1826, 1827, 1828, 1829,
1830, 1831, 1832, 1833, 1834, 1835, 1836, 1837, 1838, 1839,
1840, 1841, 1842, 1843, 1844, 1845, 1846, 1847, 1848, 1849,
1850, 1851, 1852, 1853, 1854, 1855, 1856, 1857, 1858, 1859,
1860, 1861

 


Завантажити всю стрічку спільноти (без коментарів та можливості пошуку) у вигляді pdf-книги можна тут.
 

Tags:

(21 коментар | Прокоментувати)

17 липня
16:56
[maksymus]

[Посилання]

Портрет Шевченка на полі з рису
 
Селекціонери з Інституту рису НААН України виростили на полі в Херсонській області гігантський портрет Тараса Шевченка.



Площа портрета складає 1370 кв. м. Зображення створили, виростивши рис з чорним листям на зеленому полі. Портрет потрапив до Національного реєстру рекордів, а зображення Кобзаря видно з космосу. (УНІАН, 16 липня 2017).
 

Tags: ,

(Прокоментувати)

6 березня
10:17
[maksymus]

[Посилання]

Про могилу матері поета
 
На цікаве питання навела tin_tina. Чому так сталося, що мати Тараса Шевченка «поховали [...] як вона й заповідала, біля хати в саду. Тепер її могила неподалік від Літературно-меморіального музею Т. Г. Шевченка в с. Шевченковому» (Шевченківський словник)? Чому в саду, а не на кладовищі?

На жаль, відповісти неможливо, хоч які версії про звичаї українців вигадувати. Бо теперішня могила матері Тараса Шевченка це, щонайпевніше, фальсифікація 1930-х років.

«Могила матерi Т. Г. Шевченка розташована по вул. Петровського, за 25 метрiв на пiвнiч вiд будинку музею Т. Г. Шевченка. На державний облiк взята за рiшенням Черкаського облвиконкому вiд 28.09.1973 р. № 544. За видовою приналежнiстю об’єкт є пам’яткою iсторiї. Могила розташована на територiї земельної дiлянки батькiв Т. Г. Шевченка (в минулому). Дiлянка об’єкта розташована в пiвнiчнiй частинi села в меморiальнiй, заповiднiй зонi, в глибинi садибної дiлянки, за будинком музею Т. Г. Шевченка. До могили матерi Т. Г. Шевчен­ка веде крута стежка з подвiр’я музею. Мати Т. Г. Шевченка [...] Похована на садибi, в саду, недалеко вiд своєї хати. Первiсно могила була з земляного насипу та з дерев’яним хрестом.

У 1930 роцi могилу було впорядковано. Встановлено металеву огорожу та бiлу мармурову плиту з написом: «Могила К. Я. Шевченко — матерi народного поета, революцiонера-демократа Тараса Шевченка». У 1961 роцi замiнено огорожу та плиту. Змiнено напис: «Тут похована К. Я. Шевченко — мати Т. Г. Шевченка — поета, революцiонера-демократа». У 1989 р., до 175-рiчницi з дня народження Т. Г. Шевченка, встанов­лено гранiтний хрест у формi козацького хреста. Замiнено огорожу та плиту. Змiнено напис: «Тут похована Катерина Якимiвна Шевченко, Мати Т. Г. Шевченка 1783-1823». В головах могили родичами Т. Г. Шевченка посаджено кущ калини. Об’єкт увiчнює пам’ять Катерини Якимiвни Шевченко, матерi Т. Г. Шевченка — видатного українського поета, художника, гравера». (А. І. Звіряка. Досвід паспортизації об'єктів культурної спадщини.)


Попри впевнені твердження довідників і введення пам’ятки в національний перелік об’єктів культурної спадщини, до часу першого впорядкування ані про особливе заповідання, ані про цю могилу взагалі нічого невідомо. Зате документально підтверджено, що «жителя Григория Грушивского жена Екатерина» похоронена «на определенном кладбище» разом з усіма померлими того періоду, як зазначено в метричній книзі Кирилівської церкви. (Документи та матеріали до біографії.) Отже, похоронили зовсім звичайно, на кладовищі.

Навряд чи може йтися про усний переказ. Садиба Шевченків була занедбана досить тривалий час. Перший пам’ятний знак поставили тільки 1908 року на місці, де колись стояла хата. Тоді ж за ініціативою місцевого фельдшера було вперше обнесене подвір’я, що діждеться свого упорядкування тільки в середині 30-х років, коли й віднайдуть могилу. Згодом краєзнавці заднім числом вигадають прохання поховати в садку і навіть відвідування Шевченком місця поховання під час візиту влітку 1859 року з посиланням на матеріали біографів Чалого та Кониського, де, звісно, немає нічого подібного.


Додаткову інформацію можна знайти на сайті Шевченківського сільськогосподарського коледжу: «11 березня 1929 року в Кирилівці відбулось урочисте засідання [...] в якому взяв участь голова Президії ВУЦВК Г. І. Петровський. [...] Вирішили було побудувати профшколу на місці церкви Івана Богослова. 1 червня 1930 р. на місці церкви заклали фундамент корпусу». Абсолютний збіг руйнування цвинтаря з віднайденням і упорядкуванням могил батьків Шевченка.
 

Tags:

(Прокоментувати)

8 листопада
17:01
[maksymus]

[Посилання]

Надзвичайна книга
 
Єдина в світі повністю вишита книга — шедевр зроблений в Україні!

Майже рiк працювали над створенням креативної книги, за основу якої взяли перше видання «Кобзаря» 1840 року, її головний редактор Олена Медведєва та художній редактор Анна Тимошок. За допомогою техніки стебнівки на матеріалі, який в народі називають «диким льоном», майстринi відтворили тексти восьми (без скорочень!) поетичних творів: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Варто зауважити, що твори вишиті мовою оригіналу. Збережено абсолютно всі авторські знаки.

Ідеї декору



 

Tags:

(Прокоментувати)

9 березня
08:05
[maksymus]

[Посилання]

Цитати Шевченка
 
Проект вибраного цитування 'Запитайте в Шевченка' - http://zaxid.net/projects/askshevchenko/get-quote
 

(Прокоментувати)

9 березня
12:47
[maksymus]

[Посилання]

С. Єфремов. На шевченкову тему. 1918 р.
 
На Шевченкову тему
         
          Шевченкові дні на Україні — з давнього давна дні не тільки урочистої туги, а й тихих радощів, свято надій, знамено перемоги великого над дрібним, вічного над минущим, величного над консисторськими капостями. Під час найгіршої реакції, істинно «во время люте», Шевченкові дні, оті традиційні «роковини», були гаслом, круг якого збирались люди: одні — на роботу, другі — щоб хоч забути гірке безталання, щоб згадати, що й вони образ божий у собі носять, і бодай один день на рік почути його в собі й почути себе людиною... І як часто на роковинних святкуваннях, у всіх тих таємних рефератах, до яких допитливо й гаряче дослухалася і молодь, і літні люди, і старі — лунали великі Шевченкові слова, його огнистий поклик до України:
         
                    Воскресни, мамо! І вернися
                    В світлицю-хату, опочий!
                    Бо ти аж надто вже втомилась,
                    Гріхи синовні несучи.
                    («Осії глава XIV»).
         
          І от — воскресла мати. І навіть вернулася в світлицю-хату... Вона вже незалежна, самостійна — сама собі господиня на своїм широкім полі... Чому ж не сяють радощами очі, чому тривожні думки й тепер — тепер навіть більше, ніж за інших часів — посідають голову? Чому серце б’є на сполох, чому не хочеться на ґвалт дзвонити, скликаючи людей на порятунок матері? Чому...Collapse ) А тим часом становище тепер надзвичайно ускладнилось, заплуталось ще більше. Одна вже присутність на Україні чужоземного війська чого варта... Додаймо ще повну недовідомість, повне нерозуміння, що паперовими греблями не змінити напряму життя, що навіть спинити його ними не можна; повне нехтування громадської думки, поводження знов же як у повойованому краю; небажання не то повідомити громадянство про те, що сталось за ці дні, а навіть рахуватись з запитаннями; жахливу несвідомість того, що навіть «дуги гнут с терпеньем, а не вдруг»... Знов господарює купка людей, які спираються на силу й думають комусь добро діяти, нікого не питаючись.
          Це вже «сини» роблять. І ці «гріхи синовні», безперечно, важенною вагою впадуть на похилу, згорблену спину матері... Чи видержить же вона?Collapse ) Од усього того большевицького гною, що душить ним і по спаді большевицької хвилі.
          Вірю, що правда — велика людська правда — од усього цього таки вирятує наш люд окрадений і одурений і що мати таки вернеться в світлицю-хату, але вже справді на одпочинок і творчу роботу.
         
Сергій Єфремов
         
Нова рада. — 1918. — 10 березня (26 лютого). Цит. за: Єфремов Сергій. Публіцистика революційної доби (1917—1920 рр.). У 2-х тт. — К.: Дух і Літера, 2013. — Т. 1. — С. 503-504.
 

Tags:

(Прокоментувати)

5 березня
11:30
[maksymus]

[Посилання]

Шевченко мобілізує
 
Радіомарафон «Шевченко мобілізує» стартує в день народження поета 9 березня. З 6:00 до 24:00 твори Шевченка читатимуть урядовці, політики, діячі науки, культури, волонтери, представники громадськості, командири та бійці підрозділів Збройних Сил України, Національної Гвардії України, Державної прикордонної служби, МВС, які забезпечують виконання завдань з відновлення територіальної цілісності України в зоні проведення антитерористичної операції.

Офіційним постером радіо марафону «Шевченко мобілізує» стало зображення Тараса Шевченка у сучасному військовому екіпіруванні учасника АТО. Автором зображення є художник Вадим Печуркін.

«Цей плакатний портрет Шевченка має мобілізуючий, пропагандистський характер, що відповідає меті радіомарафону — підтримати бойовий дух захисників України словами Шевченкових творів, консолідувати українців у боротьбі проти зовнішньої агресії», — прокоментував автор постеру.

Орієнтовна кількість учасників радіо марафону — 360 осіб; кожному з яких надається 2 хвилини радіоефіру.

Щогодини у програмі радіомарафону будуть транслюватися архівні записи читання творів Шевченка за участі видатних українців, а також пісні на слова Шевченка як у класичному виконанні хору ім. Ревуцького і капели «Думка», так і у виконанні рок-гурту «Кому вниз», інших музикантів. Ведучі радіомарафону представлять нариси цікавих фактів з життя поета.

Пряма трансляція радіомарафону здійснюватиметься на каналі «Культура» Національної радіокомпанії України з включеннями на Першому каналі Українського радіо. Радіомарафон записуватиметься Національною телекомпанією України, яка забезпечуватиме прямі включення в телеефір Першого національного каналу. До висвітлення марафону також запрошені всі загальнонаціональні ЗМІ.

Місце проведення: м. Київ, Будинок звукозапису Національної радіокомпанії України (вул. Л. Первомайського, 5А).

ПРЕС-СЛУЖБА МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ
 

Tags:

(Прокоментувати)

9 березня
08:00
[maksymus]

[Посилання]

Шевченко 200 років
 

Сергій Нігоян. Проект «Наш Шевченко»

 

(Прокоментувати)

25 лютого
10:21
[maksymus]

[Посилання]

Заповіт / The Testament
 
Тарас Шевченко. Заповіт. Відео BABYLON'13Collapse )
 

Tags:

(Прокоментувати)

14 січня
14:10
[maksymus]

[Посилання]

До кого звертається вірш «Світе ясний»?
 
У відомому антицерковному вірші Шевченка «Світе ясний! Світе тихий!» понад сотню років намагаються побачити переспів гімну Софронія Єрусалимського «Світе тихий», де «світом» є Христос. А значить, саме до нього має бути заклик про просвітлення. Увага інтерпретаторів була спрямована переважно на те, чи добре це, з погляду різних релігійних переконань, чи погано. І як примирити різні погляди з таким припущенням? Але це тупиковий шлях. Для Шевченка «світ тихий» це може бути Україна, милий край з похованою волею: «Світе тихий, краю милий, Моя Україно». Звертання трапляється й раніше: «О мій тихий світе, Моя зоре вечірняя!», «На той світ тихий перейти»

Зрозуміло, кульгава інтерпретація звернення першої частини, як звернення до Бога, що мав би глянути на облуду державної церкви, а потім допомогти її руйнувати, має дещо більше сенсу, ніж зовсім світські спроби інтерпретувати як звернення до якогось абстрактного «світла», «освіти» в розумінні проґресивних просвітницьких ідей, що заховані від народу за «багряницями» й «розп’ятієм». Такою була логіка Михайла Грушевського: «поет закликає Христа встати на знищення культу, котрим його окружено». Формула «сектантська»! — приєднується до тлумачення Оксана Забужко.

Проте за зіткненням навколо християнського образу гімну «Світе тихий» я ніде не знаходив зауваження, що перші рядки-звернення є майже дослівним переспівом цілком земних зворотів «Слова о полку Ігоревім»: «Одинъ братъ, одинъ свѣтъ свѣтлыи — ты, Игорю». В. Кендзерський (1875) так і переспівує: «Єдиний брате, Єдиний світе ясний — Ти, Ігоре». Тлумачення «світ ясний» трапляється в перекладах «Слова» і пізніше, а звертання «брат» негайно викликає паралелі з шевченковим «світом-братом». Приблизно в той самий час Шевченко працює над «Словом о полку», тому неодмінно мав перед очима ці рядки.

Так хто ж є адресатом звернення Шевченка? Що мається на увазі під вольним, несповитим світом?
 

(10 коментарів | Прокоментувати)

9 березня
10:57
[masaccio]

[Посилання]

Taras Shevchenko in English.

(Прокоментувати)

27 квітня
16:50
[masaccio]

[Посилання]

(Прокоментувати)

5 березня
12:27
[vikaho]

[Посилання]

Тут була хата Тараса Шевченка
Мистецька виставка до річниці Кобзаря


6 березня столичний Музей Івана Гончара запрошує на відкриття виставки «Тут була хата Тараса Шевченка», яке відбудеться о 17:00. Виставку влаштовано до 198-ої річниці від Дня народження Великого Кобзаря. На ній  представлено експонати із фондових збірок Черкаського обласного краєзнавчого музею і Музею Івана Гончара. Далі...

Tags:

(Прокоментувати)

1 лютого
21:40
[maksymus]

[Посилання]

Дві згадки і багато цитат
 
Стрічки новин принесли минулого тижня одразу дві згадки про Тараса Шевченка, і обидві мені захотілося прокоментувати. Одна згадка була часто повторюваним твердженням про те, що він начебто не знав назви українець. Друга ж була цікавішою, автор якоїсь замітки стверджував, що на сучасному телевізійному ток-шоу Шевченко розмовляв би російською мовою.

Наша спільнота, по суті, є величезною базою даних, де зібрано майже всі тексти, що стосувалися Шевченка, як прижиттєві, так і спогади про нього. Не змарную нагоди продемонструвати, як можна використовувати спільноту ua_kobzar для перевірки подібних тверджень.

Читати цитатиCollapse )
 

(2 коментарі | Прокоментувати)

9 березня
11:14
[masaccio]

[Посилання]

3/9/1914
"...Иван Дзюба в биографии Шевченко цитирует газетные сообщения о киевской
демонстрации против правительственного запрета праздновать столетие Т.Ш.:
«С утра на улицах усиленные наряды пешей и конной полиции. Из уезда собраны
стражники. В женских и мужских высших заведениях забастовки [...] В
политехникуме выкинуто красное знамя с надписью: "Да здравствует самостійна
Украина". С одиннадцати часов утра начались демонстрации [...] Тотчас
явились войска и казаки [...] Казаки нагайками разогнали негодяев [...]
Произведены многочисленные аресты. Среди демонстрантов не менее половины
евреев. Руководит студент-еврей, разъезжающий верхом по городу и делающий
свои распоряжения»."

(3 коментарі | Прокоментувати)

29 січня
23:15
[o_rest]

[Посилання]

Початок "Великого льоху"
 У Кобзарі 1876 року видання (Прага):
Як сніг, три пташечки летіли
Через Субботове і сіли
На похилившемусь хресті
На старій церкві.

В доступних мені пізніших виданнях:
Як сніг, три пташечки летіли
Через Суботове і сіли
На похиленому хресті
На старій церкві.


За Лепким, празький текст - це перше видання "Великого льоху"; у львівських ("Поезії Тараса Шевченка". — Львів, 1867. — Т. 2. та «Правда»?1869. — № 2/3) було друковано без цих рядків. 
Які були обґрунтування щодо змін в тексті?

(16 коментарів | Прокоментувати)

6 вересня
18:43
[petro_gulak]

[Посилання]

Про Шевченка - вперше
А. Ф. Смирдин объявил о подписке на 2-й том Ста Русских Литтераторов, содержание которого будет интересно не менее первого, а издание превзойдет первый большею тщательностью отработки картин. Подписка продолжается только по 1-е Марта; книга будет отпечатана потом по числу подписчиков и раздана в Мае, переплетенная в Английскую папку, а в обыкновенную продажу поступить она в Августе, по получении уже вторых оттисков картинок из Англии, где они гравируются и печатаются. А. С. Шишков, И. А. Крылов, М. Н. Загоскнн, В. И. Панаев, Ф. В. Булгарин, А. Ф. Вельтман, К. П. Масальский, Н. И. Надеждин, П. П. Каменский и Н. И. Веревкин (Рахманный) — вот авторы, сочинения и портреты коих будут во 2-м томе, который сверх того будет заключаться повестью Барона Брамбеуса и составит книгу листов в сорок, если не более. Картинки превосходны; они рисованы опять К. П. Брюловым, А. П. Сапожниковым, графом Ф. П. Толстым, А. П. Брюловым и г-ми Зеленцовым, Дезарно и Шевченко. Не жалея трудов и издержек, почтенный А. Ф. Смирдин готовит уже материялы на 3-й том, для 1841 года. Там будут В. А. Жуковский, Князь В. Ф. Одоевский и другие известные литтераторы наши, изъявившие полное внимание и участие к прекрасному предприятию и ревности издателя.
(Литературные известия // Сын отечества. – 1839. – Т. XI. – Октябрь. – Отд. VI. – С. 109. Цензурний дозвіл - 25 октября.)

Мабуть, це перша - хоча й коротка - друкована оцінка Шевченкової творчості. Здається, досі ця публікація не була відома шевченкознавцям.

Tags: ,

(2 коментарі | Прокоментувати)

28 серпня
11:15
[lesya123]

[Посилання]

Наприкінці вісімдесятих було надруковано книгу про Шевченка - як на тепер - то вона була б "подарунковим виданням" - формату як альбом з репродукціями.
У книжці йшлося про сучасників Шевченка (здається). На крейдованому папері, з ілюстраціями.
Хто знає - скажіть як та книжка називалась і коли (рік, ваидавництво) була надрукована.

(4 коментарі | Прокоментувати)

2 серпня
21:49
[vikaho]

[Посилання]

Дніпровський район Києва презентує на виставці квітів композицію з Кобзарем

Ось ескіз цієї роботи:



Загалом, цьогорічна виставка квітів, яка відкриється напередодні Дня незалежності на Співочому полі столиці, буде присвячена вишивці.

Озеленювачі Дніпровського району навіть підібрали вірш-супровід для своєї композиції. Він також присвячений Тарасові Шевченку: далі...

(3 коментарі | Прокоментувати)

1 серпня
14:41
[slavko]

[Посилання]

Кобзар, 1840-1860 р.в.
Вітаю, шановні добродії.

Підкажить будь ласка:  чи існують при-життєві видання Кобзаря (1840-1860) в Інтернеті (у вигляді фотокопій, PDF, DejaVu та т.і.)?
Цікавлюся оригінальною лексикою Тараса Грогоровича та малюнками.
Буду вдячний за посилання, або ж за електронні бандеролі.

(8 коментарів | Прокоментувати)

11 травня
06:00
[maksymus]

[Посилання]

Висловлювання М. Чалого. Травень 1862 р.
 
        * * *
 
        Жизнь такого человека, как Шевченко, имеет великое значение для будущих поколений. Явление Шевченка не случайность: с ним соединяется судьба целых миллионов народа; в нем как в фокусе соединились духовные силы всего крепостного люда; он вырос из родной почвы, облитой потом и кровью нашего кормильца — крестьянина... В лице поэта народ наконец сознал свое безотрадное положение и выслал его на арену просвещенного мира, в среду цивилизованного сословия — поведать свету задушевные свои думы, тяготившие его в течение долгих лет.


        * * *

        Светские удовольствия и артистические кутежи...Collapse )
        Но не так думает завистливая бездарность и пошлое высокомерие людей, не признающих над собой ничьего нравственного превосходства и бросающих из-за угла каменьями в пророков земли своей. Не понимая глубокого смысла их вдохновенных речей, провозглашающих народу «любви и правды чистые ученья», люди карьеры и денег, эти бездушные фарисеи, эти продажные блюстители народных нравов, забывают ту простую истину, что у всякого человека есть недостатки: почему же не быть им и у нашего Шевченка? Они не знают того, что у таких исключительных личностей, у таких огненных натур все громадно, необыкновенно, что их нельзя мерять на свой аршин. Замечая лишь одни недостатки и не будучи в состоянии возвыситься до понимания высоких совершенств необыкновенного человека, они стараются уравнять его личность с собою, очернить его память, забросать грязью его могилу... Но это им плохо удается: справедливо заслуженная слава Шевченка вырывается чистою и светлою из их грязных рук и проникает во все слои общества, даже в простой народ, который так был любим поэтом, как не полюбить им ничего в мире... Большей славы Шевченко не желал... Да и может ли быть большая слава?..
   
   
        Сава Ч[алый], Новые материалы для биографии Т. Г. Шевченка, «Основа», 1862, травень, стор. 46. [Див. текст]
 

Tags: ,

(Прокоментувати)

10 травня
06:00
[maksymus]

[Посилання]

Народний переказ про Шевченка
 
        * * *
       
        Як була я дівчиною, то була дружкою на весіллі у своєї подруги. Гуляємо ми, але бачу — заходить якийсь пан. А молода до нього та хотіла руку поцілувати, а він розсміявся і каже:
        — Не цілуй, голубко, в руку, а в губи.
        То вона його і поцілувала. А я як придивлюсь до того пана, бачу — викапаний Шевченко, як оце на патреті, ну точнісінько він, Тарас. Прийшла я додому і кажу батькові:
        — Тату, тату, той чоловік, що був на весіллі, сміється точно так, як Шевченко.
        А тато і каже:
        — Глупа ти, дочко. То ж Шевченко і є. Бо йду я раз та кажу братові Тараса — Микиті:
        — Ви брата заховали, хоч би поминки справили.
        А він сміється:
        — Та то, старий, ружжа та шаблі поховали, а мій брат живий, і оце ж, каже, він і приїжджав.
        Так що то Шевченко і був. А що він, як пан, ходив, то це для того, щоб його багачі не пізнали. Бо ганили вони його, рідного, жить йому не давали, а він же все тільки про селян і думав.


        Від А. П. Сокирко, 71 року, с. Шевченкове, Вільшанського р-ну, Київської обл. (грудень 1938 р.). Збірник-1963. — С. 140.
 

Tags:

(Прокоментувати)

9 травня
12:00
[maksymus]

[Посилання]

Переказ про живого Шевченка. 1909 р.
 
        * * *

        Нещодавно [1909 р.] довелося мені їхати машиною з Ковеля до Бердичева. Як завсігди буває — в вагонах третього класу народу було повним-повнісінько. [...]
        Нумер «Ради» трапився якраз з закликом «Жертвуйте на пам’ятник Шевченка!»
        [...] Коли наразі чую з верхньої полиці чийсь сердитий голос:
        «І чорт його батька зна, за що то живому чоловікові отой пам’ятник здався»...
        Усі разом зі мною підвели очі на полицю, де лежала якась вже се дуже собі молода пані. Бо хоча вона була одягнута бідненько, а вже ж по-панському...
        Гадаючи, що вона може не дочула, я їй ввічливо почав толкувати, що Шевченко вже не живий, що його поховали.
        — Та знаю, знаю, — перехопила мене пані, — поховали в 1861 році, на горі біля Каніва... Кажіть комусь іншому, не мені. То тоді поховали порожню домовину, а Шевченко тоді переховувався у їдного прихильного до нього пана, а потім утік в Австрію, бо його знову хотіли посадовити у тюрму, але боячись, щоб його не віддали до Росії, якщо довідаються, що він там пише, то він вже під своїм іменням не пише, а друкує там під чужим іменням і живий отак і досі, хоч старий він вже, дуже старий...
        Звичайно — я не міг здержатись, щоб не висловити їй свого здивування, звідки у неї такі відомости.
        Пані аж розсердилася.
        — Отакої. Та я ж сама родом з Кириловки. Це ж батьківщина Шевченка, а один з моїх дядьків то навіть був трохи Шевченкові свояком через його сестру Ярину. І мені навіть чудно, що ви того всього про Шевченка не знаєте, що збираєте йому на пам’ятник гроші, коли він ще живий. Там в наших сторонах усі знають, що Шевченко живий та тільки не хоче обізватися. Але він таки колись обізветься до нас, не дурно про нього й пісеньку зложили:

                Тарас, батько наш,
                Умер на час,
                А тепер воскрес......

        Цю пісеньку у нас навіть і малі діти знають, не те що, а тут на, дивись, — вчені люди і живому чоловікові збираються ставити пам’ятника...


        Антін Лютницький. Тарас Шевченко в народних переказах // Рада (К.). — 3.VI (16.VI) 1909.
 

Tags:

(Прокоментувати)

06:00
[maksymus]

[Посилання]

Три дівиці під вікном... Черкаси, 1907 р.
 
        Три девушки-сиротки, закончив читать «Кобзарь», вытерли белыми косынками слезы и задумались.
        Старшая девушка-сиротка сказала:
        — Если б я была богатой, я выткала бы из чистого золота и серебра большой ковер и накрыла б им могилу Тараса Григорьевича Шевченко.
        — А если бы я была богатой, — говорит средняя девушка-сирота, — я бы всю Чернечью гору, где могила Шевченко, тополями и калиной красной засадила, прекрасными цветами усеяла.
        Третья же, самая молодая девушка-сиротка сказала:
        — Если б я была богатой, я купила бы целый миллион «Кобзарей» и в каждую бедную хату дала бы эту чудесную книжку.

        От В. Ф. Бубликовской, г. Черкассы (1907 г.).


        В. Вильчинский. Народные легенды о Великом Кобзаре. К 100-летию со дня смерти Т. Г. Шевченко. [Из собрания С. С. Нехорошева.] // Звезда. — 1961. — № 3. — С. 206.


Вигляд могили Шевченка кінця XIX — початку XX ст.Collapse )
 

Tags: ,

(Прокоментувати)

8 травня
12:00
[maksymus]

[Посилання]

Легенди про «справжню» смерть Шевченка. Єлисаветград, 1900 р.
 
        Т. Шевченко в легенде.Collapse )
        Беседуя [в Елисаветграде] с одним лицом, соприкасающимся с народом и «опростившимся», я был удивлен взглядом на смерть Шевченка, усвоенным моим собеседником; меня изумило то обстоятельство, что собеседник уверенно заявил, что поэт умер только в прошлом [1899-м] году, в июне месяце, что все время, от момента его мнимой смерти в 61-м году и до последнего времени, он жил в Англии, куда выехал после освобождения крестьян, «щоб ґвалту не було», «щоб люде не шуміли». Он не находит здесь ничего невероятного, так как Шевченку в таком случае было бы около 80-ти лет. Уверенность в справедливости этих сведений мой собеседник почерпнул из данных, сообщенных ему земляками Тараса Шевченка, кирилловскими крестьянами, приезжающими в Елисаветград в ярмарочное время для продажи груш и яблок.
        Крестьяне сообщали, что поэт, вернувшись из Англии, принял фамилию Михаила Адамовича Кречмера и под таким именем явился в Кирилловку. Старики, видевшие когда-то Шевченка, «признавали» в Кречмере покойного поэта; «одягався він і по-панськи, і по-малоросійськи»; многим помогал; из Киева и Харькова к нему часто приезжали паны.
        Неоднократно старики, помнившие Шевченка, напрямик обращались к Кречмеру: «Та це Ви, Тарасе Григорьєвичу, признавайтесь!» — Что вы? — изумленно отвечал Кречмер...Collapse )


        М. Н. Васильев. Т. Шевченко в легенде // Киевская старина. — 1900. — Июнь. — С. 141-143.
 

Tags:

(Прокоментувати)

06:00
[maksymus]

[Посилання]

Розповідь А. Кримського про народні перекази. 1895 р.
 
        [...] я приїхав на літо до своєї Звиногородки (1895), — і якось серед розмови зі своєю сестрою Ганною Кримською випадково довідався, що в Звиногородці і серед простих людей і серед інтелігенції зачала циркулювати літ тому вже двоє-троє (тобто рр. 1892–1893) чутка про те, начебто Шевченко приїздив був недавнечко на свою батьківщину. Бо тут не тільки в народі, ба й серед тутешньої урядовницької інтелігенції, панує думка, що Шевченко має бути ще живий. Кажуть, що в 1860 рр. привезено з-за кордону й поховано лиш закриту мідяну труну: сказали всім, начебто в ній лежить тіло поетове, а направду ж його там не було. Труна — кажуть — була порожня, а Шевченко зостався живий: він поїхав на Полтавщину й оселивсь там, маючи пашпорта й папери свого приятеля Кричмана. І от, чотири тому роки (так переказувала 1895 р. поголоску моя сестра), цей «Кричман» одвідав Керилівку, Тарасівку та м. Звиногородку. Він усе дуже уважно оглядав: живовидячки пригадував собі свою батьківщину, що на ній давненько не бував. У Звиногородці бувши, він скількись разів заходив за ділом до слідчого Клебанівського; тепер його вже тут немає. Клебанівський — кажуть — упізнав, що той «Кричман» — то Шевченко, й тоді ж таки, ніби, так і казав не раз своїм знайомим звиногородцям, що це зовсім не Кричман. Одвідав Шевченко й свою сестру в Керилівці; сестра — кажуть — «получає пенсію» од цариці. Старі селяни упізнавали приїжджого й гукали до нього: «Тарасе!». То Тарас обертавсь і обережненько подавав знак: «Цитьте! Мовчіть!». Між іншим він казав людям, що, коли він помре, то після нього знайдеться чимало нових його писаннів, ще не друкованих ніде. [...]


        Аг. Кримський. Народні легенди про Шевченка і пісня про «Шевченка» // Акад. Аг. Кримський. Розвідки, статті та замітки. — К., 1928. — С. 20.

 
Шевченко в народных рассказах. Варіант заміткиCollapse )
        Рассказ этот пользуется доверием, между прочим, потому, что опирается на авторитет К[лебанов]ского, выехавшего из Звенигородки и не могущего, значит, опровергнуть никаких слухов, которые соединяются с его именем.
        Не трудно отыскать источник сообщенного предания (или, если угодно, — сплетни). Кричман — конечно г. Кречмер, который, быть может, действительно приезжал в Звенигородку и бывал у следователя К[лебанов]ского; но, кажется, он не был принят за Шевченка. Года четыре назад посетил Кереливку и Моринцы (но не Звенигородку) г. Кониский и описал своё путешествие в львовской «Зорі» («Подорож у рідні села Шевченка»); его действительно — по словам самого г. Кониского — приняли крестьяне за Тараса Григорьевича и на его заявления, что ему «дуже цікаво подивитись тут», хитренько замечали: «Еге! хоч кому цікаво подивитись на те місце, де зріс». В настоящее время, как видим, приезд Кониского и приезд Кречера слились в одно тождественное происшествие, да к нему добавлено кое-что из прежнего репертуара преданий о Шевченке (металлический гроб).

        А. Крымский. Шевченко в народных рассказах. «Киевская старина», 1896, № 2, стор. 51-52.
 

Tags:

(Прокоментувати)

7 травня
18:00
[maksymus]

[Посилання]

Викриття Олександра Кониського мешканцем села Моринці
 
        На дні яру у сливняку зустріли ми старого діда, з виду йому літ під 70 (Севастян Паламаренко, як потім я довідався), але ще який кремезний, бадьорий і знати що чистюк; бо хоч був будень, а сорочка на йому — наче сніг біла. Привіталися; я й став розпитувати, чи запевне Дяченкова хата була колись Шевченковою?
        — Сам я не зазнаю, — відповів дід; — але від Гончаренка чув, що так воно... Та нащо се вам? — питає дід і пильно-препильно придивляється до мене.
        — Так, кажу, цікаво.
        — А вже ж хоч на кого так цікаво подивитися на ту хату, де родився... і на мене, і на вас так... чом не любо на старості літах подивитися на ту хату, де ви родилися...
        Щось чудне здалося мені і в словах, і в погляді діда; я спитався:
        — До чого се ви, діду, річ ведете?
        — Та ви ж самі і будете Шевченко?
        От на се вже я зроду-віку не сподівався! Ніколи мені й на думку не приходило, що я чим-небудь скидаюся на Тараса Григоровича!
        — Ні, діду, я не Шевченко; я з Києва...
        — Говоріть таки! наче я не бачив вас тоді, як ви перед волею приїздили сюди до нашого села... і в церкву заходили і обдивлялися. Правда, тоді ви не були таким сивим... але ж скільки вже того часу минуло! От вже після волі тридцять літ! І я тоді не таким був, чорнявим був, а тепер попеластий... Хіба не пора?
        — Вклепалися ви, діду! — кажу я, сідаючи на траві під сливою: — я не Шевченко; Шевченко тоді саме вмер, як воля людям вийшла.
        Дід слухає; під сивим вусом мигає у його легенька усмішка, а з очей знати, що він не йме мені віри.
        — Ну, та скількись! Нехай!... — каже дід. — Посидьте, а я нарву вам сливок.
        Сидимо, їмо сливи; трохи вони ще зеленець; не доспіли, дід і каже:
        — Я був, як і оті похорони справляли у Каневі.
        Але дід не каже: чиї похорони.
        — Шевченкові похорони? — питаю я.
        — Та говорено ж, що його... — відповів дід і знов під вусами у його пробігла хитро усмішка.
        — Я, бачте, у бору тоді сидів, — мовив говіркий дід: — [...] так ото і як похорон той справляли, люди всяково гомоніли...
        Знов дід пронизав мене поглядом, знов куточок його рота усміхнувся: — А начальство зовсім не няло віри, що в труні тіло. Набігла була поліція на могилу; хотіли розкопувати... а могилу тоді саме одмуровали... Начальство хотіло труну вийняти та подивитися, що там є. Гм!... ну... люди про се як дочулися і собі на могилу. «Не дамо!» кажуть. Сила людей зібралася і чоловіка півтораста було: усі в один голос: «Не дамо!»... і не дали.


        Подорож в рідні села Шевченка. (О. Я. Кониського.) // Зоря. — 1893. — Ч. 5. — С. 93-94.
 

Tags: ,

(Прокоментувати)

12:00
[maksymus]

[Посилання]

Перекази про те, що Шевченко по світу ходить
 
        [...] дорогою се було, на пароході. Їхалося літньою порою Дніпром, поуз Каніва. Ось здалека видно вже могилу Шевченка, себто хрест той високий... Вже так, що на хорошому місці поховано Тараса! кожне їде, бачить, — подумає щось...
        На «чердаку», чи на тому помості горішньому, стояли юрбою люде, дивилися, — і прості люде й пани, всякі.
        Все ближче, та ближче під’їжджаємо. Коло мене стояли якісь дядьки, — либонь прочане з Києва. Не втерпіла я та й кажу до їх: — От і Шевченкова могила!... на гарному місці похований він!...
        — Похований, та не зовсім, — одказав мені один дядько.
        — Як, кажу, не зовсім? Коли вже похований то похований. Адже ж то все звісно — і коли Шевченка ховали, і як...
        — Та що з того! — править своє дядько, — а Шевченка там нема. Не став він там лежать!...
        — Як? а де ж він? -
        — Де?... По світу ходить і пісні складає; тілько не об’являється, а він є!...
        — Чом же він не об’являється?
        — Еге — «чом!» Дурний би він був! щоб зараз арештували?
        Усміхнулась я, та вже й умовкла.
        Давненько й ся розмова була, а знов пригадалась мені...


        Олена Пчілка. Перекази про Шевченка. // Шершень. — 1906. — № 9. — С. 3.

Могила Шевченка 1882 р.Collapse )
 

Tags: ,

(Прокоментувати)

06:00
[maksymus]

[Посилання]

Народна легенда про Шевченка. 1890 р.
 
        Влітку 1890 року мені частенько траплялося читати простим, неписьменним міщанам городка Звиногородки на Київщині Шевченкові поеми: «Катерина», «Наймичка» і ін., або й його лірику. Запевне, всі не могли наслухатися досхочу; а вже що до жіноцтва, то жінки раз у раз аж плакали, слухаючи приміром «Наймичку», і радніші були, щоб і по скількісь разів я читав їм те саме. Здебільшого бувало так, що слухачі мої допіру од мене знайомилися з Шевченком. Та часом, правда, доводилося мені чути й таке: «Це — Шевченкове? О, я вже знаю дещо з цього. Який він був гум! 1 Як він прикладно все нам витолкував!» Але за особу великого Кобзаря, що народивсь не де, як на тій самій Звиногородщині, я й од таких не міг був нічого довідатися, опроче, що він тепер повинен бути в Петербурзі, — живий, очевидячки. Та одного разу каже мені старий Андрій Поштар 2: «Я його знаю, — деньгай був такий!» На Шевченка-деньгая (=багатиря) я й уваги був не звернув. А ще зминуло скількись днів — син Андрія Поштаря, парубок Яків, розказав мені таке:

        «Шевченко усе ходив із Кулішем: вони разом товариствували; тільки ж Куліш не був такий хвабрий та хитрий, як Шевченко. А Шевченко був багатир страшенний; куди він ступне, за їм гроші річкою течуть, і бідняків-голодранців збиралася коло його сила: всі доставали грошей повні пригорщі. От його дуже не любила поліція та десятники, бо такий багатир. Щоб загарбати його гроші, вони навели на його силний сон, поклали у гріб та й поховали. Але Шевченко був великий знахур, та не собакуватий; три дні він був у землі, а там — ожив, і живе, мабуть, і досі».

        Мій оповідач, Яков Поштар, народивсь бл. 1870 р. Легенду він чув навіть не од батька, а од письменного хлопчика, на прозвання Нетеличка, а Нетеличка ніби це вичитав звідкілясь 3.


        Аг. Кримський. Народні легенди про Шевченка — і пісня про «Шевченка» // Акад. Аг. Кримський. Розвідки, статті та замітки. І-XXVІІ. — К., 1928. — С. 19.


ПриміткиCollapse )
 

Tags:

(2 коментарі | Прокоментувати)

6 травня
18:00
[maksymus]

[Посилання]

Спогад Євгена Чикаленка про читання «Кобзаря» серед народу
 
        * * *

        На Полтавщині... виробився зовсім інший тип селянина...Collapse ) Крім того, в Полтавщині, де земство було заведене ще в 60-их роках, більше людей грамотних, а на правім березі, де земство заведене тільки в 90-их роках, та й те куце, селян грамотних значно менше.
        Їздячи по залізних дорогах, раз у раз в третьому класі, я навмисне брав з собою «Кобзаря», якого держав розгорнутим. На правобережних залізних дорогах ніколи ніхто з селян не поцікавився, яку я книжку читаю, хоч я навмисно лишав розгорнутого «Кобзаря» на лавці; на лівобережних дорогах раз у раз селяни питали мене про книжку, яку я держав у руках, або просили почитати; декотрі знали «Кобзаря», а більшість, почитавши її уперше, з захопленням просили продати їм книжку, або хоч сказати, де можна її купити. А деякі оповідали про Шевченка якісь легенди, або й дійсні події, про які вони чули від батьків, бо Шевченко часто бував і подовгу проживав на Полтавщині. Проживаючи у жінчиних родичів у Лубенщині, я був у дуже добрих відносинах з сусідніми козаками Заволошними, раз у раз розмовляв з ними про минуле України, про події на будуче, читав їм і давав читати українські книжки, одним словом, пробуджував у них національну свідомість.


        Чикаленко Є. Х. Зібрання творів в 7 т. — К., 2003. — Т. 1. Спогади. — С. 196-197.
 

Tags:

(Прокоментувати)

[<< Previous 30 entries]

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів   Рейтинґ кириличних блогів Повне зібрання творів Розроблено LiveJournal.com